Отець Микола Семенишин 15 лютого був хіротонізований на єпископа-помічника Івано-Франківської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. Напередодні хіротонії журналісти «ДивенСвіту» провели з ним коротке інтерв’ю.

― За яких умов у Вас з’явилася думка, що хочете служити Богові й людям?

― Це проявилося десь у третьому-четвертому класі. Мені подобалося ходити до церкви, я прислуговував під час Божественних Літургій. Мені дуже цікаво було спостерігати за священником, слухати, як він співає, як ставився до людей, спілкується з ними. Завдяки таким прикладам це покликання проростало й укріплювалося. Тож після закінчення школи я вступив до Духовної семінарії.

Та навіть, коли йшов до семінарії, ще не мав чіткого розуміння, яким буде цей шлях. Завдяки моїм настоятелям, які скеровували та підтримували, я зрозумів сутність священства. Усвідомив, що не так важливо, що мені подобається, як те, що Господь кличе до служіння.

― Чи ваше «так» єпископському служінню було виваженим?

― Мені тривалий час говорили, що те, чим займаюся, веде до стану єпископства. Тож, коли той момент прийшов, я дотримався принципу Блаженнішого Любомира, якому мав щастя служити майже чотири роки. Він завжди казав: «Якщо ти одного разу сказав Господеві „так“, то надалі щоденно маєш впевнено казати „так“». Тому, коли Блаженніший Святослав запитав моєї згоди, я відповів ствердно, хоча, зрозуміло, мав людські страхи, переживання, знав свої слабкі сторони. Вважаю, що через згоду Главі нашої Церкви, я сказав своє „так“ Господеві. Впевнений, якщо Бог кличе когось до служіння, то, відповідно, й дає благодать бути відкритим, щоб отримувати Його ласку та служити там і так, як Він цього хоче.

― Якою, на ваш погляд, має бути Церква в час війни?

― Нам важливо залишатися Церквою і бути тими людьми, які бачать та чують Бога, тими, які усвідомлюють, що Він всюди присутній і підтримує, особливо у кризових моментах. Навіть тепер, переживаючи страшну трагедію війни, маємо зрозуміти, чому так діється.

― Чого навчилися за час, коли були поруч із Блаженнішим Любомиром?

― Насправді, досить багато. Зокрема й те, як молитися. Коли Блаженніший Любомир молився, то це не було щось окреме від його повсякденного життя. Пригадую, якось після обіду зателефонували, що хочуть говорити з ним. Я зайшов у кімнату і побачив, що патріарх молився. Я перепросив і він просто перейшов зі стану молитви в розмову телефоном, а потім знову повернувся до молитви. Це для мене стало свідченням, як молитва була способом життя Блаженнішого.

― Якою має бути молитва, щоби бачити її реальну дію?

― Важливо не забувати, що Господь діє в житті кожної людини на свій лад. Не завжди логіка діяння Бога відповідає нашій. Тому маємо вчитися молитися.

На мій погляд, найкращою молитвою є молитва апостолів, які бачачи, як молиться Ісус, звернулися до Нього: «Навчи нас молитися». Я, коли починаю молитися, то кажу: «Боже, навчи мене молитися».

Читайте також: «Ніколи не переставайте бути духовним батьком», — Глава УГКЦ до владики Миколи Семенишина під час хіротонії

― Війна, страждання, жорстокість ворогів часто вселяє в серця молоді, та й не тільки, відчуття зневіри та сумнівів. Як у таких обставинах не віддалитися від Бога?

― Пригадую промовистий момент із фільму «Граф Монте-Крісто», коли в’язень ― одинокий, невинно засуджений ― в один момент каже священникові, що втратив віру в Бога. На що отець відповів: «Не важливо, чи ти віриш в Бога, важливо, що Господь вірить у тебе».

Будь-яке терпіння, різного роду страждання — це можливість глибше пізнати чи вперше пізнати Бога в житті. У який спосіб це зробити? Раджу кожній молодій людині, якщо виникає якесь запитання, сумнів, тривога, шукати поради, допомоги, підказки в тих, хто вже має досвід життя, пережив подібні моменти.

Це може бути друг, священник, богопосвячена особа, тобто людина з відкритим на ближнього серцем.

― Обрання молодих єпископів свідчить про омолодження нашої Церкви?

― Омолодження Церкви не залежить від віку єпископа, а від його відносин із Христом.

Джерело