У вівторок, 29 листопада, у Відпустовому центрі Симеона Лукача відбулися традиційні нічні чування, під час яких єпископ-помічник Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ владика Петро Лоза виголосив повчальні проповіді для чисельно зібраних паломників.

Під час першої науки, яка розпочалася після Вечірні, владика Петро Лоза звернувся до прочан із словами, роздумуючи над людськими терпіннями та падіннями:

«Дорогі у Христі, часто можемо задавати собі такі запитання: “Я не можу пробачити образи, але в терпінні моєму хто мене підтримає? Хто мене не зрадить? Хто буде зі мною до кінця?” Він, Господь… Він є вірний своєму слову, а ми, люди — ми часто “ламаємо” своє слово. Ми у своїй людській подобі часто падаємо, але не маємо розчаровуватися, навпаки — маємо підняти голову до Того, Хто вчить нас чинити правильно. Йдучи на прощі у святі місця подібно цьому, ми кажемо: “Господи, ми приходимо сюди, бо хочемо Твого благословення, ми хочемо бути Твоїми дітьми і потребуємо Твоєї допомоги і сили”. У щоденних викликах нашого життя Бог завжди з нами, але чи готові ми бути з Ним? Господь ніколи не каже, що людина мусить, але він дав нам свободу вибору, а ми вільні обирати добро чи зло. Та маємо розуміти що у кожного вибору є наслідки».

Відтак архієрей ділився із думками, як досягти щастя та пройти випробування:

«Кожна мати і кожен батько хочуть, аби їхня дитина була щасливою. Так і Господь дивиться на нас, незалежно від наших дій, очима любові. Він дбає про нас завжди, протягом усього нашого життя і дає нам усе для того, аби ми могли стати щасливими. Навіть тоді, коли буває боляче, ми загартовуємо своє терпіння. Бо Христос є відкуплення і спасіння, а виконання Його Волі — це запорука нашого щастя. Навіть тоді, коли маємо в серці якусь образу маємо знати, що всі випробовування ми прийдемо лише з Богом».

У другій науці, після чотирнадцятої стації Хресної дороги, владика Петро Лоза звернувся до вірних із таким розважанням:

«Дорогі у Христі, проходячи цю Хресну дорогу, ми стали учнями, які хочуть вчитися любими та наслідувати свого Вчителя і бути подібним до Нього. Любити — до кінця. Роздумуючи про любов, кажу собі: “Якщо я не готовий страждати, я не готовий любити”. Бо любов ніколи не дивиться на себе, але на того, кого любить. Як батьки відривають щось від себе і дають дітям, бо їх люблять, не дивлячись на себе, так і Бог, найперше дивиться на нас, бо не хоче, щоб Його творіння, яке було створене з любові, загинуло. Тому Він нас вчить цієї любові».

Далі єпископ розважав над тим, як Господь шукає людину:

«Ми є при гробі Господнім, де спочило страждаюче Тіло Ісуса. І здавалося б крапка, все завершилось, і немає дальше життя, бо мертве тіло. Але, власне, Господь, показує свою безмежну любов, який не втомлюється шукати за людиною та нахилятися над нею, хоч вона втікає від Бога. Так як читаємо про Адама, який ховався з Євою в кущах Раю, бо переступив заповідь Божу, і Бог шукав його, кажучи: “Адаме, де ти?”. Людина, яка вчиняє гріх, не хоче, щоб хтось бачив цей гріх. І ховається вона аж до гробу. Але бачимо, що в цьому гробі віднаходить Адама. В цьому гробі Господь воскресає і піднімає того впалого і мертвого Адама. Тож не будьмо тими, хто лежить в гробі у своїх гріхах та тікає від правди, а пам’ятає про цю руку Бога, яка піднімає людину».

В часі третьої науки владика Петро ділився настановами про те, як належно підготуватися до прийдешніх зимових свят:

«Всі ми готуємося до свята Миколая, яке в особливий спосіб готує нас до ще більшого свята — Різдва Христового. Що ми робимо з початком Різдвяного посту? Оте приготування до торжества, де ми в цій темноті і безвиході побачимо у яслах народженого Бога, який став людиною. І як приготування, свято Миколая вчить нас бути добрими, як святий Миколай, який готує дарунки. Розважаючи над добротою, яку він дарує, розуміємо, що він не міг дивитися на нужду ближнього, того, хто є поруч, завжди спішив з допомогою, аби дати людині відчути, що хтось у її житті є поруч і готовий “підкласти своє плече”. Маємо нести злагоду у цей світ, бо Бог є там, де злагода, мир і розуміння. Просімо у молитві, аби ми були добрими християнами, а наш український народ був вірний Господу».