«Поминаємо сумні події… Пригадую, як рік тому я приїхав, тільки-но з’явилася така можливість, до Бучі. Згодом ця назва стала відома на весь світ. Можна ще було бачити мертві тіла на вулицях, згорілі танки і російську техніку. Але найтяжче було дивитися на масові поховання невинно убієнних молодих людей — жінок, чоловіків. У ті моменти, справді, було важко вимовити бодай слово. Ті картини шокували. Місцеві люди говорили мало, бо були ще повні болю. Увесь світ начебто звернув увагу на цю недавно окуповану і звільнену територію», — розповів духовний лідер.

Проте, переконує він, ми бачили: коли Церква приходить на звільнені території, життя повертається. Дуже важливо спілкуватися з людьми, які пережили окупацію. Через рік після тих страшних подій вони потребують, щоб їх чули.

«Відвідуючи нещодавно ці території, я хотів вже не так побачити ті місця, як зустріти людей — рідних і близьких загиблих. Один батько мені розповідав, як торік, на початку квітня, він упізнав мертве тіло свого сина з виколотими очима. У моїй пам’яті — погляд того батька…», — з жалем сказав Глава Церкви.

Церковна спільнота, ідучи на ці звільнені території, несла із собою надію — що життя повертається, що воно сильніше від смерті. І, очевидно, що ми намагаємося до сьогодні линути туди, де люди найбільше страждають, щоб бути поруч із ними.

Справді, пригадує Предстоятель, на початку війни Київ перетворився на духовну столицю світу, тому що ми всі були на межі життя і смерті… Багато очільників міжнародних делегацій, які приїжджали до України, говорили, якщо хтось не був сьогодні в Києві, той є аутсайдером світової дипломатії.

«Бо лише в тих місцях злочинів російської армії — дивлячись в очі тих людей, споглядаючи знищені будинки та масові поховання — можна побачити, що того світу, який вони знали до того, тобто колишньої росії, України, Європи, вже більше немає», — вважає Блаженніший Святослав.