До мене дуже часто звертається різна молодь. Переважно в її листах звучить прохання про духівника — наша молодь просить духовного проводу. Ми маємо такі обставини, що інколи молодь сама себе зорганізує. Але без духовного проводу ця спільнота жити не зможе. Тож намагаємося добирати добрих душпастирів, які б могли відповісти на цей запит молоді.

Тому дякую вам, дорогі отці, за те, що наважилися стати молодіжними душпастирями. Це непросте служіння вимагає від наших отців бути найсучаснішою частиною нашої Церкви: гнучкими, відкритими, усміхненими. Наша молодь дуже добра, але її ще треба привести до цього усвідомлення. Бо серед моря ненависті, яка захлинає світ, треба бути справжніми людьми і християнами. Дякую, що ви на це відкриті.

Знаю, що Патріарша комісія у справах молоді допомагатиме вам постійно зростати у професійному служінні. Як довго існує МАПа! І добре, що тепер ці формаційні вишколи відкриті не лише для клерикального прошарку нашої Церкви, а й для всіх вірних.

Важливо перед тим, як планувати, перше послухати. Дякую, що форум був підготовлений слуханням. На нещодавньому Синоді Єпископів отці представляли результати цього дослідження. Було приємно чути, чого молодь очікує від Церкви. Вона не терпить, коли хтось планує душпастирство, дивлячись у стелю, а потім насаджує свої думки й ідеї. Тоді молодь почувається не почутою і починає шукати тих, хто буде готовий її вислухати й почути.

Слухання голосу молоді — первинний етап і має бути основою й вашого служіння в різних напрямах. Коли ми запитуємо думку молоді, тоді вона відчуває себе зауваженою, частиною процесів, які провадимо, і розуміє, що наше душпастирство інтерактивне. Також треба уважно стежити, бо молодь змінюється, змінює спосіб спілкування, висловлення. І часом треба вчитися цьому, щоб розумітися.

Ще одна риса — дуже делікатна й важлива — молода людина дуже зранена і має страх осудження, що коли вона чогось не вміє, не знає, не робить, то це їй представлять як звинувачення. Немає іншого виду стосунків Церкви з молоддю, як тільки любові, — любові матері-Церкви до своїх дітей. А коли діти нечемні, то батьки повинні мати ще більше терпеливості й приділяти їм ще більше часу й уваги.

Остання думка, яка повторюється в різних спільнотах і вікових групах, в усіх частинах Земної кулі — ми ще не всі розуміємо, що живемо в постхристиянському суспільстві. Та, що швидше це усвідомимо, то буде краще. У християнському суспільстві цінності передавалися в родині, у школі, у Церкві. Такі часи минули. Тому будь-який вид душпастирства сьогодні має бути євангелізаційним. Наступний Синод Єпископів УГКЦ у Зарваниці матиме тему «Євангелізація в умовах війни». Так і душпастирство молоді мусить бути євангелізаційним.

Варто розуміти, що наша молодь інколи потребує первинної євангелізації. Бо є цілі покоління, які не пережили жодної євангелізації. Тому звіщення Божого слова, проповідь Христа, померлого і воскреслого, як носія Божої любові, має бути керигматичною думкою, яку ми маємо передати молоді. Тому працюймо над душпастирством молоді як євангелізацією.

Наступним кроком після євангелізації повинна стати катехизація, яка є дорогою впровадження в таїнство життя спільноти Церкви, щоб у такий спосіб супроводжувати молоду людину. Момент катехизації мусить бути присутнім у нашому душпастирстві. А вже наступним етапом духовного зростання має стати містагогійна дорога, тобто впровадження у таїнство несказанного, вічного Бога, яке ніколи не звершується».