Парафіяльна спільнота села Тустань підкорила Говерлу
Парафіяни храму Пресвятої Трійці, що у селі Тустань, Дубівецького протопресвітеріату, здійснили 15-й ювілейний підйом на Говерлу, молячись за мир та перемогу України.
«Ми проводимо ці сходження від 2008-го року, їх присвячували до різноманітних релігійних та державних свят, — мовить отець Михайло Яблонь, парох церкви Пресвятої Трійці. — Говерла — це найвища вершина українських Карпат, її висота становить 2 061 м над рівнем моря. Розташована в гірському масиві Чорногора на межі Надвірнянщини та Рахівщини, що на Закарпатті. Цього разу наш підйом не був пов’язаний з жодною датою чи святом. Це була подорож в гори з молитвою. А за що найбільше зараз моляться українці? Ну, звісно, за наших Вояків, перемогу та мир».
Про це розповідає Сабіна Ружицька для часопису “Нова Зоря”.
На Говерлу піднімалися 12 осіб, віком від 10 до 64 років. Отець Михайло з усмішкою каже, що вони були, як 12 Апостолів. Священник зазначає, що це наразі найменша група із їхньої парафії, бо в минулі роки, ще до пандемії ковіду та війни, на Говерлу, бувало, піднімалося й по 150 осіб. Отець Яблонь зазначає, що він не прагнув, аби було дуже багато людей. Головне, аби всі добре розуміли й усвідомлювали, що це не туристичний похід, не прогулянка, не спортивно-туристичний захід, а молитовне сходження.
З 12-ти людей, четверо сходили на Говерлу уперше. «Чи не лячно було за новачків?», — запитую душпастиря. Отець Михайло відповідає, що кожен, хто цьогоріч йшов на Говерлу, добре знав, що і як робити, які труднощі можуть виникнути. Також новачки усвідомлювали, що коли вони не зможуть йти, то треба буде чекати групу біля гори. Та на щастя, вийшли й зійшли з гори всі, і ще й напрочуд легко та швидко: 2,5 години тривав підйом, і 2 години — спуск. Їхали під Говерлу парафіяльним бусом.
«Інакше не може бути, бо ми — з Богом, — продовжує отець Яблонь. — Ми йшли у такому темпі, що не останній тягнувся за першим, а перший брав відповідальність за останнього. Дорогою смакували стиглими чорницями, подекуди знаходили лісову малину».
На вершині всі стали біля хреста та молилися. Намір загальної молитви був за здоров’я і щасливе повернення додому всіх, хто захищає Україну, за поранених, полонених, за нашу державу, і мир. З мандрівниками був батько одного Вояка, який дорогою довго та багато молився, а піднявшись на Говерлу, сказав, що вдруге сюди повернеться із сином-героєм після того, як він прийде у відпустку, або після перемоги. Під час спуску парафіяни церкви Пресвятої Трійці зустріли хлопців із міста Дніпро. Вони дещо відстали від своєї групи й заблукали. Священник з парафіянами показав їм дорогу.
Передували підйому на Говерлу кількаденні збори, на яких отець Михайло розповідав, що треба брати з собою в гори. «Головне мати добре, зручне спеціальне взуття, найкраще коли це трекінгові черевики, — пояснює священник. — Також варто мати один комплект змінного одягу і білизни, це можуть бути штани, шорти, футболки, бо піднімаючись на Говерлу, можна потрапити під дощ, град чи йти у спеку. Треба ще взяти спеціальну куртку-вітрівку, головний убір, тепле пиття в термосах, трохи їжі, зручний маленький посуд, засоби особистої гігієни, каримат для сидіння, молитовник й вервицю. Ну і звісно зручний наплічник, у який все це слід скласти».
Також душпастир додає, що кожен, хто мав намір підніматися на Говерлу, повинен був зважити на стан свого здоров’я. І якщо у когось були та є проблеми, то на це варто звернути увагу, чи може він або вона підніматися на гору. А якщо може, то із собою ще слід взяти ліки. Мати останнє не зайве, до речі, ні для кого. Проте добре, якщо ліки під час походу не стануть нікому в пригоді.
«Я дуже люблю гори, мій духівник, який зараз служить в Португалії, був пластуном і привчив мене до гірських походів. Але ні, не привчив, бо я сам, коли вперше побував в горах, ще більше зрозумів велич Творця, Його безмежну любов до людей. Бо лише Люблячий Батько може подарувати дітям таку красу. А в Україні ми маємо Карпати — і це щось величне, неймовірне, словом, Божих рук Творіння», — підсумовує отець Михайло. А ще в горах священник набирається сили, там пропадають втома, поганий настрій, думки стають світлими, з’являються сила й наснага до нових справ для служіння Господу та людям.
Окрім сходження на Говерлу, отець Михайло Яблонь разом з парафіянами піднімався на гору Хом’як, що в південно-східній частині Горган, висота гори — 1542 метри. На її вершині є фігура Богородиці, біля якої жителі Тустані спільно зі священником завжди моляться. У травні цього року священник з дітьми та їхніми батьками щосуботи піднімався на гору Маковиця, що заввишки 984,5 метри. Вона — одна з найвищих вершин в околицях міста Яремче. Її схили з одного боку — круті, а з іншого — пологі. На вершині Маковиці стоїть великий хрест.
Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ