Вийшла у світ друкована версія додатку до нового церковного календаря УГКЦ на вересень-грудень 2023 року. Цей документ фіксує, без перебільшення, історичну подію — перехід УГКЦ на новий стиль для усіх нерухомих свят з 1 вересня, початку літургійного року (Індикту). Про календарну реформу, ювілейну «Вервицю» та необхідність постійної комунікації Церкви з вірними у «Добрій розмові» з Галиною Бабій розповідає керівник Департаменту інформації УГКЦ о. Ігор Яців.

Про це інформує Департамент інформації УГКЦ.

Ще трохи про новий календар

Рішення про перехід Церкви на григоріанський календар для усіх нерухомих свят, окрім Пасхалії, з початку нового літургійного року, було прийняте на Архиєрейському Синоді УГКЦ в Україні 1–2 лютого 2023 року, а 6 лютого Глава УГКЦ Блаженніший Святослав оголосив це рішення Синоду в прямому ефірі «Живого телебачення».

З одного боку, такий перехід в українському суспільстві в останні кілька років був очікуваним і бажаним: це стосувалося, зокрема, святкування Різдва 25 грудня. З іншого боку, рішення Синоду про перехід на новий календар для усіх свят, крім Пасхалії, уже в цьому році, стало доволі несподіваним навіть у середовищі самої Церкви: «патріарший» календар на 2023 рік за «старим» стилем був уже надрукований.

Отець Ігор Яців згадує, як це було:

«Друкований церковний календар УГКЦ ми випускаємо з 2010 року, початково — щоб таким чином збирати кошти на завершення будови і оздоблення нашого Патріаршого собору в Києві. Можливо, тому в народі цей календар і назвали „патріаршим“. В кінці минулого року ми, як завжди, надрукували наш календар на наступний, 2023 рік — безумовно, без жодної думки, що щось має змінюватися: він був з січня по грудень, з усіма святами, все, як ми звикли. І ось — новина: Синод єпископів, провівши опитування і дослідивши думку єпископства, священицтва, монашества і мирян у різних парафіях УГКЦ в Україні, дійшов до висновку, що найкращий, найвідповідніший момент для календарної реформи — саме зараз, бо такий перехід підтримує переважаюча більшість вірних Церкви».

Якщо пригадати історію, стає очевидним, що реформа церковного календаря є досить делікатною і непростою справою, оскільки торкається глибинних речей — від питань етнічної самоідентифікації і національної ідентичності до історичних процесів. Зокрема, саме так питання переходу на григоріанський календар сприймалося у першій третині ХХ століття у західних українських землях, які перебували у складі спочатку Австро-Угорщини, а потім — Речі Посполитої. Впродовж ХХ століття УГКЦ — і «за Польщі», і пізніше в діаспорі, у першій і другій хвилях української еміграції — намагалася просувати календарну реформу, але це щоразу викликало спротив вірян.

«Так, у нас у Церкві свого часу були й „календарні війни“, — розповідає о. Ігор. — Бувало, що календарне питання навіть розділяло деякі парафії в українській діаспорі. Ті, хто не сприймали ідеї переходу на григоріанський календар, називали її „ополяченням“, „латинізацією“ тощо. Для них старий, юліанський, календар був і залишався джерелом збереження ідентичності — національної і церковної, тому вони дуже ревно відстоювали той календар, який діяв в Україні, щоб тримати зв’язок з Батьківщиною».

Але потреба календарної реформи у Церкві була, зокрема, й світоглядна. Після початку війни росії в Україні, з 2014 року, голосів, що церковний календар потрібно змінювати, ставало все більше, а у 2022-му, у часі повномасштабного вторгнення, це питання набуло виразних рис цивілізаційного вибору. Світоглядний аспект, ототожнення старого стилю з «русскім міром» і вектор «Геть від москви» — основний аргумент на користь цієї реформи, але не єдиний. Ще один аргумент — астрономічний: юліанський рік за календарем, запровадженим у 45 році до н. е. Юлієм Цезарем, довший за астрономічний сонячний на 11 хвилин 14 секунд. За півтора тисячоліття відставання склало десять днів, що й стало однією з причин введення у 1582 році григоріанського календаря.

«Григоріанський календар справді більш точний: до юліанського календаря кожні 128 років треба було додавати по одному дню, щоб вирівнювати похибку, яка на сьогодні складає 13 днів», — пояснює цей момент о. Ігор Яців.

Отже, за новим календарем, за яким з 1 вересня житиме УГКЦ, всі нерухомі свята переходять на новий стиль, а Пасхалія — Великдень і рухомі свята, залежні від його дати, поки що залишається чинною. Тож уже цього року УГКЦ святкуватиме Різдво 25 грудня; серед інших знакових для українців свят у вересні-грудні, які змінюють дату, — Покрова (1 жовтня), святого Андрія (30 листопада), святого Миколая (6 грудня).

«Ми дискутували, чи треба друкувати додаток до уже виданого календаря на цей рік, і вирішальним аргументом стало те, що календарна реформа — історичний момент, а отже цей додаток — історичний документ. Справді, такі речі стаються навіть не раз на кілька століть, тому ці перші місяці життя Церкви за новим календарем варто було зафіксувати в друкованому вигляді. Цей перший календар — документ, який залишиться для історії в архівах і бібліотеках», — каже о. Ігор.

Новий додаток до календаря на 2023 рік випустили до Квітної неділі, його наклад — 25 тисяч примірників. Він розповсюджується по всіх парафіях УГКЦ в Україні. У доповненні до календаря також подаються відповідні літургійні читання на кожен день, завірені Патріаршою літургійною комісією. Є також електронна версія цього додатку на офіційному сайті УГКЦ.

«Вервиця єднає»

Ініціатива «Вервиця єднає» — молитва на вервиці в прямому ефірі, яка відбувається щовечора о 20:00 за київським часом, яку провадить щоразу інший священик, монах чи монахиня, і доєднатися до якої може кожен, триває уже два з половиною роки. Трансляція ведеться з парафій УГКЦ в Україні і діаспор у всьому світі. Ця ініціатива розпочалася на Покрову, у 2020 році, і триває донині. 7 травня цього року відбулася уже 800-та трансляція «Вервиці».

«Ініціатива „Вервиця єднає“ почалася у часі пандемії коронавірусу, коли ми всі вимушено сиділи по своїх домівках, а в деяких країнах ввели суворі обмеження на відвідування храмів, — розповідає о. Ігор Яців, автор цієї ініціативи. — В таких обставинах і зародилася ідея „Вервиці“, молитви он-лайн, коли ми можемо залишатися вдома, але єднатися в молитві. Так сталося, що у часі повномасштабної війни росії в Україні ця молитва отримала нову потребу — молитися за перемогу України, за наших воїнів, за поранених, за полонених, за тих, хто загинув, за рідних загиблих. Вірю, що ця щоденна молитва вірних УГКЦ, яка почалася в ковід, продовжується у війні, буде звучати і після перемоги».

«Це — Божа справа, і тому вона живе, — продовжує отець. — У Діяннях апостолів є фрагмент, коли на той самий Синедріон, який судив Ісуса Христа, приводять судити і апостолів. І на цьому суді один із членів Синедріону, Гамалеїл, каже: „Якщо те, що вони проповідують, — людська справа, вона занепаде сама по собі. Але якщо це справа Божа, ми нічого не зможемо зробити, не зможемо цьому протидіяти“. Так скажу і про „Вервицю“: вона прийшла і розвивається як Божа справа, як можливість молитися разом, вчитися молитися, єднатися в молитві. Вона з’явилася не в результаті якихось обрахунків і міркувань піарників чи маркетологів. Вона — як Божий дар для нас і тоді, під час ковіду, і зараз, в часі великої війни. Бо війна чи мир — а людська душа однаково прагне до Бога, і така нагода для молитви завжди потрібна».

Ініціатива «Вервиця єднає», окрім того, стала потужним інструментом комунікації Церкви як великої спільноти зі своїми вірними у всьому світі.

«Щоб спільнота Церкви була єдиною, нам потрібна комунікація, а „Вервиця“ єднає нас у різних частинах світу щодня, — каже о. Ігор. — Колись найвиразнішою можливістю доносити думку і Слово Боже була усна проповідь священика, потім — написані від руки чи надруковані пастирські листи і послання. Сьогодні, у мережевому суспільстві, комунікація є іншою, і ми повинні це враховувати. Церква чи парафія, яка ігнорує можливості сучасних медіа, не до кінця здійснює своє душпастирське служіння. Сьогодні проповідь священика у храмі може почути сотня людей, а публікацію цієї проповіді — тисяча. Тому Церква — і в цілості, і в особі окремих священиків та спільнот — присутня у соціальних мережах: там де є люди — там має бути і Церква, яка несе Слово Доброї Новини».