23 червня 2001 року Іван Павло ІІ прибув до Борисполя, звідки відразу поїхав на Аскольдову могилу, де у церкві Святого Миколая проголосив коротку молитву та поклав квіти до ікони Зарваницької Божої Матері, яку спеціально привезли до Києва. В рамках візиту, який відбувався під гаслом «Христос — дорога, правда і життя», папа відвідав Парк Слави, де вшанував пам’ять загиблих солдатів під час Другої світової війни.
24 червня у комплексі «Чайка» понад 150 тисяч прочан молилися разом із папою. Тут відбулася літургія за латинським обрядом. У цей день понтифік зустрівся в Апостольській нунціатурі з єпископами Української греко-католицької церкви (УГКЦ ) і Римо-Католицької церкви (РКЦ) України. У філармонії спілкувався з представниками Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій.
25 червня папа прибув у Львів і одразу з летовища поїхав у катедру Успіння Найсвятішої Діви Марії РКЦ, Вірменський катедральний собор, проїхався, благословляючи людей, площею Ринок. Після цього переїхав у Святоюрський собор УГКЦ, де ночував у митрополичих палатах.
26 червня на львівському іподромі відбулась латинська літургія, на якій зібралися близько 300 тисяч паломників. У цей день відбулась зустріч папи з молоддю на Сихові, на яку, попри проливний дощ, зібралися близько 400 тисяч осіб.
27 червня візантійська літургія за участи папи зібрала майже півтори мільйони прочан. Під час Літургії, Папа врочисто проголосив декрети мучеництва, героїчних чеснот та чуд 25 Слуг Божих Української греко-католицької церкви. Серед них єпископи, єпархіальні священики, монахи та монахині та один мирянин Української греко-католицької церкви, які постраждали в часи комуністичного переслідування в Україні між 1935—1973 роками та загинули як мученики за віру. У число новомучеників входить і священик Омелян Ковч, який загинув у нацистському таборі Майданек (Польща).
27 червня, ввечері, Іван Павло ІІ відбув у Ватикан.
Блаженніший Патріарх Любомир Гузар про приїзд Папи говорив, що кожен з нас у якийсь спосіб переживає важкі часи, більш чи менш відчуваючи негаразди різного роду: особистого, родинного чи суспільного.
«І тому всі ми прагнемо слова, що надихає, слова, що заохочує, слова, яке допоможе нам побачити нашу власну дійсність і наше місце середі інших держав у новому світлі: а навіть більше – допоможе нам розбудити наше духовне життя, (збудити нас до більш відданої молитви, до кращого взаєморозуміння, до взаємосприйняття, до бажання одне одному щиро послужити. Ми всі цього прагнемо – це цілком природно. І тому тішимося, що приїзд Святішого Отця може спричинитися до такого нашого піднесення», – згадував Блаженніший Любомир.
Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ