29 липня 1865 року народився Митрополит Галицький Андрей Шептицький. Його постать – одна з доленосних в українській історії. Про Владику Андрея написано багато і ще багато буде написано, бо його життя – приклад для нас, а спадщина – величезна, актуальна й досі не вивчена до кінця.

Про це інформує часопис «Патріархат» на своїй фейсбук-сторінці.

Ділимося з Вами кількома фрагментами спогадів мами митрополита – Софії з Фредрів Шептицької: «Третій з черги наш син, Роман-Олександер-Марія, сьогодні в Чині о. Андрей Шептицький, народився в Прилбичах дня 29 липня 1865 року…».

«Коли йому йшов четвертий, або п’ятий рік життя, одного разу після лекції катехизму з Ізьом, я почала розказувати йому про Ісуса Христа. Я навіть не згадала ще про страсті й Розп’яття, коли запримітила в ньому таке зворушення, таке зусилля здержати великі сльози, якими наповнялися його очі, що я швидко здержала себе й перейшла на іншу тему, не бажаючи грати на тому, що могло бути лише переніжненням нервів; але ні, – славити Бога, – не нервові це були сльози».

«Пізніше, коли підучився уже писати, скрізь я знаходила шматочки паперу із записками, з уступами молитов, що їх він сам виготовив; це були розважання, проведені власним способом думання, зокрема тайн вервиці».

«Вервиця – це було його перше апостолування в родині; чи він намовляв своїх братів, чи навчав, чи може вони самі йшли за його прикладом, не знаю, але без будь якого впливу з мого боку за деякий час я побачила, що кожний з них має завжди вервицю в кишені, що молиться на ній і що засипляє з нею, обмотаною довкола ручки. Пишу про це, що я бачила і як я цю річ розуміла».

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ