17 вересня 1899 у Львові у соборі св. Юра відбулась Єпископська хіротонія Андрея Шептицького, а вже за тиждень 24.09 – його інтронізація на Станіславівську Катедру.

Про це на своїй фейсбук сторінці пише Zenon Borovets, передає Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.

Єпископський уряд Владики Андрея у Станіславові тривав 14 місяців. За цей час він ініціював оздоблення кафедрального храму фресками візантійського стилю (художник Юліан Макаревич). Родинним коштом за 10 тисяч злотих ринських купив у Станіславові земельну ділянку для побудови семінарійної церкви та подбав про виділення урядом 140 тисяч золотих ринських для побудови самої духовної семінарії.

Впродовж свого служіння відвідав багато парохій, написав 6 пастирських послань, в тому числі послання до гуцулів їхнім діалектом, чого не робив жоден інший єпископ. Полишаючи Станіславівську Катедру, Кир Андрей подарував місту музейну збірку картин, ікон, стародруків, Капітулі бібліотеку, яка містила 4 тисячі томів включно з раритетними виданнями, а пізніше призначив фонд на утримання бібліотеки та закупівлю нових книг у розмірі 1200 крон на рік.

Символічно, що в часі отримання Єпископської влади Андреєм, 18 вересня помер великий захисник українства, натхненник повернення шляхти з латинського до східного обряду Володимир Дідушицький, ніби передаючи в молоді дужі руки велику ідею відродження української провідної верстви.

Номінація о. Андрея на Станіславівського Єпископа імператором Францом Йосифом I відбулась 2 лютого 1989 року, коли той перебував у Кристинопільсому монастирі ЧСВВ. В пориві перших монаших почуттів він відмовився від цієї номінації, проте змушений був підкоритися волі Папи Лева XIII. Про це згадує владика Андрей у першому пастирському листі та про це ж засвідчила його мати Софія.

Декілька років перед Єпископською хіротонією Софія Шептицька згадувала, що перед народженням Романа (Андрея) батько якось промовив, що хотів би, щоб один із синів став уніатським Єпископом, який реформував би руське духовенство. Натомість сама Софія на це відповіла, що заборонила б, не знаючи, чи він готовий бути монахом, чи не керуватиме ним бажання одержати високий сан. Дивним чином збулись слова обидвох батьків Роман (Андрей) став Єпископом і монахом, який обійняв високий стан з мотивів людських амбіцій, але з переконання служіння Богові й людям.