За лаштунками різдвяного дива: інтерв’ю з керівником хору «Воскресіння» Володимиром Рудницьким
Нещодавно івано-франківці та гості міста мали змогу зануритися в атмосферу справжнього різдвяного дива завдяки концерту «Різдво з хором Воскресіння» в обласній філармонії імені Іри Маланюк. Про творення музичної містерії, автентику української культури та майбутні плани хору «Воскресіння» ми поспілкувалися з його керівником та директором філармонії Володимиром Рудницьким.
— Пане Володимире, зважаючи на назву концерту, мушу запитати: що для Вас означає Різдво? Як хору «Воскресіння» вдалося передати радість Різдва Спасителя через музику?
Різдво — це свято народження, надії на добро. Це свято домашнього затишку, але водночас дружньої любові. Музика, як ніщо інше, може передати цей фантастичний настрій Різдва. Я переконаний, що всі талановиті композитори є обдаровані Богом, тому вбачаю в цьому певне співвідношення. Різдво надихає композиторів, а їхні твори дарують радість. Саме це й було нашою метою — передати атмосферу свята глядачам. Тому хочемо представити нашу програму і в інших містах, адже вона вийшла дуже цікавою й не надто довгою: концерт тривав близько 70-ти хвилин. Також додали багато театралізованих дійств — це і мізансцени, і хореографічні постановки. Особливу енергетику створювало облаштування сцени, яке створив наш комерційний директор Олексій Стронський. Індикатором того, що концерт вийшов гарним, є повний зал людей. І це не зважаючи на те, що останній наш концерт відбувся зовсім нещодавно, у грудні. Це є показником того, що хор на правильному шляху.
— Як виникла ідея концерту?
Спершу ми опиралися на 15-літній ювілей нашого хору, а потім якось одноголосно вирішили, що потрібно робити різдвяну програму. Часу було мало, але ми впоралися. Всі репетиції робили у філармонії, адже це дуже зручно. Тепер після концерту маємо шалений відгук серед глядачів — відмітки у соціальних мережах, повідомлення й дзвінки.
— Як приналежність до Церкви вплинула на Ваш вибір репертуару? Якими творами «Воскресіння» тішило слухачів під час заходу?
Хор «Воскресіння» був створений при Архікатедральному і Митрополичому соборі Воскресіння Христового, що у м. Івано-Франківськ. Тільки завдяки цьому ми зараз можемо звучати на сцені філармонії. І я щиро дякую Богу і всім, хто долучився до нашого створення. Тому це однозначно має вплив, бо Церква нас завжди об’єднує й недільні Літургії ми відвідуємо через внутрішню потребу і покликання. Тож УГКЦ є фундаментом, що тримає нас разом. Під час свого концерту співали колядки-хіти, які вже тривалий час знаходять відгук у публіки, але були й нові колядки, які вивчали цього року. Одна з таких колядок — «Пане господарю», яку виконали три солістки разом з чоловічим хором, звертаючись до автентичності українського звучання. Глядачі направду були в захваті, ми відчули це через теплі оплески. Загалом обрати репертуар не було складно, бо скарбниця нашої культури є дуже багатою.
— Направду, українські колядки є частиною нашого генетичного коду. І допоки увесь світ співає «Щедрика», місто Покровськ, в якому він був написаний, стирають з лиця землі. Як, на Вашу думку, колядки допомагають людині віднайти свою українську ідентичність? Як музика у часі війни допомагає людям повернутися до свого «коріння»?
Перше про що скажу — ми стараємося виконувати «Щедрика» якнайчастіше, бо він є нашою візитівкою у світі, яку українській нації подарував Микола Леонтович. Коли Українська Республіканська Капела з ініціативи Симона Петлюри представила нашу культурну програму у світі, а «Щедрик» лунав у найпрестижніших залах, життя Леонтовича обірвалося у власному домі. А все через постріл чекіста — Афанасія Грищенка. Така гірка правда, яка описує не тільки складну долю композитора, але й всієї української культури. Зараз маємо велику проблему наслідків царської росії й радянського союзу. Навіть коли ми були незалежні, у нас не відбулося сепарації від імперії. На нас впливали різними способами, в тому числі й культурно. І через цей брак розвитку нашої культури, до сьогодні ми споживаємо плоди цієї співзалежності. Покоління виростали на псевдоукраїнській культурі, яка рецидувала в ганебне явище проплаченого шоу-бізнесу. У той час, наші колядки — це справді генетичний код. Я завжди стверджую, що українська хорова культура є однією з найбагатших у світі, цьому сприяли три фактори: одна з наймилозвучніших мов у світі, співучість нашого народу та Церква Східного обряду, в якій відсутній супровід музичних інструментів під час Божественних Літургій. Це спонукало композиторів увесь свій талант та палітру фантазії вкладати в акапельне хорове мистецтво. Кількість українських пісень перетнула понад 400 000 — жодна країна світу не має таких показників. Ну й невеличку частинку цієї спадщини, 18 творів, ми представили на вчорашньому концерті різдвяних колядок. Українська хорова культура є обличчям нашої нації, тож у 1919 році Симон Петлюра не помилився, ініціюючи створення Української Республіканської Капели, яка на цілий світ заявила про те, що Україна — велична і вільна держава.
— Що для Вас означає бути керівником хору «Воскресіння»? Адже він відомий далеко поза межами Прикарпаття…
У хорі співають дуже прості, гарні й щирі люди. Вони дуже люблять хор, мабуть люблять мене (ред. усміхається), а я люблю їх. Тому все побудовано на любові. Хор «Воскресіння» унікальний тим, що він найкраще співає на сцені. Багато інших хорових колективів відточують усе на репетиціях до ідеалу, а виходячи на сцену, губляться через страх відповідальності та хвилювання. У нас все інакше — як би добре ми не працювали на репетиціях, на сцені завжди буде найкраще. Тоді вмикаються внутрішні резерви — емоції, почуття, любов до глядача і до своєї справи. Звісно, що за всім стоїть колосальна праця, але емоційний аспект важливий. Розумію, що все це через безмежну любов, яку віддаємо публіці, а глядачі дарують її у відповідь.
— Які у Вас наступні плани?
Хочемо вже наявну програму, яку створювали для концерту, присвяченого 15-літтю хору, представити якомога більшій кількості глядачів в Україні, і, можливо, закордоном. Сюди входять духовні твори різних епох та українські народні пісні. Також ще хочемо виступити з різдвяною програмою. Крім цього плануємо створити ще один плей-лист, в якому будуть тільки українські народні пісні. Та є ще одна задумка — зібрати пісні відомих українських виконавців минулого століття: Івасюка, Яремчука та інших видатних людей нашої естради. Ця програма міститиме дух і колорит нашого народу. Відтак, на свято Воскресіння Господнього, стартує вже традиційний фестиваль «Катедральні дзвони». Там кожного разу готуємо щось нове.
— Що насамкінець можете побажати нам читачам?
Перемоги. Щоб можна було видихнути, розуміючи, що більше немає ракет і тривог. Маємо зараз дуже багато зранених людей як духовно, так і фізично. Тому просимо Бога, аби допоміг нам вигнати зі своєї землі ворога, який вже століттями не дає спокою нашому народу. А вже після того здобудемо все. Я вірю, що зараз триває період становлення української нації. Так, він важкий, але й переломний, бо будується нація, а не просто відмітка на карті світу. Нація українців зі своєю культурою, мовою й Церквою.
Культура завжди була і залишається потужною зброєю у боротьбі за свободу. І хор «Воскресіння» є яскравим прикладом того, як мистецтво може об’єднувати людей і дбати про їхню духовність. Ми ж сподіваємося, що фестиваль «Катедральні дзвони» відбудеться вже у вільній, незалежній та мирній Україні!
Розмовляла Марія Іванців
для Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ