На початку 2022 року і в часі всіх наших християнських святкувань, хочу знову заторкнути тему християнської родини-сім’ї, хоча саме рік, що минув був присвячений Святому Йосифові та молитві за родину. Коли ми святкуємо Різдво Ісуса Христа, коли приходить час Святої Вечері, коли йдемо колядувати від хати до хати, то ми всі відчуваємо велику потребу РОДИНИ, її цінність, коли вона є, та смуток, коли існують якісь труднощі, тимчасові випробування чи нескінченні тривоги.

Колись мені поставили таке запитання: «Що Ви відчуваєте, як священник, коли вінчаєте двох молодих людей, коли уділяєте Таїнство Подружжя?». Я дав спонтанну відповідь, а потім ще довго роздумував над цим запитанням. Як і багато інших душпастирів, у момент вінчання наречених я відчуваю радість і тривогу: радість, що можу повінчати двох людей, яких Господь Бог звів, поєднав і благословив на створення нової сім’ї для обопільної радості і для продовження людського роду; радість від того, що двоє молодих людей визначилися з вибором стану життя, знайшли одне одного і вирішили створити сім’ю; радість від святкування (часто, окрім вінчання, я беру участь з парафіянами у весільній забаві). А також відчуваю і тривогу, переживання, щоби ці молоді люди не «зґедзалися», не збунтувалися у хвилину спокус і не залишили одне одного, як це стається, згідно статистики, у більшій половині цивільних подружніх зв’язків; відчуваю переживання, щоби молоді чоловік і дружина зуміли підтримати один одного у здоров’ї і в хворобі, у багатстві і у бідності (у здоров’ї і багатстві є легше підтримувати).

Дійсно, аналізуючи сучасний стан багатьох молодих людей, які живуть спільно – «на віру», тобто без вінчання, у стані важкого гріха, оправдовуючи такі ситуації аргументом, що краще так, ніж повінчатися і потім розійтися, чи тих, які повінчалися, а потім розійшлися, хотів би поділитися кількома думками, як священник, як душпастир. Ці думки походять з мого невеликого душпастирського досвіду і можливо комусь стануть у пригоді!

Отже, ось 10 думок про родину на початок Нового року:

1. Я особисто приділяю багато часу молодим людям, які прийшли і попросили мене, щоб я повінчав їх. Це можуть бути двоє моїх парафіян, хтось один з наречених, або ж є випадки, коли жоден не є моїм парафіянином з огляду на місце проживання, однак є прихожанами нашого храму, беруть участь у богослужіннях та парафіяльних заходах. Підготовчий процес вимагає декількох важливих моментів і це, не через якусь забаганку священника, який хоче бути «дуже правильним», але через переживання, щоби шлюб був дійсним, щоби були дотримані всі умови, які впливають на дійсність шлюбу, щоби подруги розуміли цінність подружнього стану, який обирають. Це належить до компетенції священника, який благословить подружжя. Кажуть, що я строгий у приготуванні до шлюбу, і дійсно так є, однак ця строгість походить від турботи про добру підготовку до того способу життя, яким молодята зобов’язуються жити аж до смерті. Я строгий у приготуванні, але страшенно люблю святкувати з добре підготовленими нареченими. Для мене є великим святом весілля наречених, які прийшли до храму і дійсно люблять храм, а не роблять просто, «бо так треба», «бо так всі роблять» і «бо класний храм».

2. В цьому житті люди часто хочуть якоїсь гарантії на багато речей: таким чином страхують автомобілі, доми, поїздки, здоров’я і життя. А як застрахувати подружнє життя? Де є гарантія, що наречені, які вінчаються, дійсно дотримаються «шлюбних обіцянок» і будуть жити у любові, вірності, чесності, а дружини ще у подружньому послусі (зазвичай на шлюбі жінки дізнаються, що обіцяють щось більше ніж чоловіки) аж до смерті? Я бачу відповідь на це бажання гарантії у словах, які наречені повторюють у момент вінчання після складання обіцянок, тримаючи руки на Євангелії: «Так мені, Боже, допоможи, в Тройці святій єдиній і всі святі». Єдиною гарантією витривалості у шлюбі є Господь Бог, який людей зводить, єднає і благословляє на спільне подружнє життя. А роль священника, який благословить подружжя – донести цю істину до свідомості людей, які вирішили повінчатися у храмі. Господь благословляє всіх, хто відкритий на Бога і хто готовий прийняти Його благословення, тобто хто прагне жити по-божому, а не «своїм богом», як би це дивно не звучало і не маючи Бога за просто «оберіг».

3. Витривалість у подружніх обіцянках аж до смерті – це дійсно Божа благодать. Однак людина у житті, покликана з Богом співпрацювати. У цьому полягає так звана «моральна впевненість», що все буде добре: якщо я з моєї сторони стараюся жити добрим подружнім життям, стараюся виконувати всі обов’язки мого стану (саме у процесі підготовки до шлюбу я дізнаюся про мої обов’язки, про те, на що я підписуюся, коли вирішую повінчатися), довіряю Богові мою сім’ю (дружину, чоловіка, дітей), за них молюся, то Господь буде благословити моє подружнє життя і все буде добре. Зазвичай, молоді люди, які повінчалися і свідомо нехтують щоденною молитвою, недільною Службою Божою, не вважають це чимось важливим або ж навпаки, вважають, що вони можуть справитися з сім’єю без Божої допомоги – вони розходяться, вони часто не витримують одне одного.

4. У кожній родині є особливі моменти єдності чи спільності: це спільність у побуті (живуть під одним дахом, в одному домі), це спільність у думках (доходять згоди у поглядах на життя), це спільність на кухні (разом готувати їсти, разом снідати, обідати або ж лише вечеряти після роботи), це спільність у спальні (це статеве співжиття, виконання благословенного Богом подружнього обов’язку – жити для продовження людського роду і для подружньої радості від співжиття), це спільність духовна (молитися разом і єднатися духовно з Господом нашим – заступаючись перед Ним за своїх чоловіка чи жінку і дітей). Якщо присутня ця духовна єдність, то всі інші види єдності приносять велике задоволення, якщо ж відсутня духовна єдність, то всі інші єдності рано чи пізно надоїдають, люди не витримують одне одного і розходяться.

5. Не можна ніколи нікому радити «розлучатися», ані нікого до цього не спонукати і не підштовхувати. «Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає» (Мт. 19, 6). Ці слова зі Святого Письма є основою подружнього зв’язку і про них варто пам’ятати завжди і всім. Дійсно трапляються дуже драматичні випадки, коли співжиття стає фізично і морально неможливим або ж надто важким через важкі характери чи погані звички, через алкоголь, через сімейне насильство, але ж і це не робить подружній зв’язок недійсним. В таких виняткових випадках Церква дозволяє на відокремлене життя, на так звану сепарацію, але ж навіть це не робить людину вільною для утворення нової сім’ї, бо ж що «Бог з’єднав, людина хай не розлучає». Порада розлучитися не є порадою під натхненням Святого Духа.  

6. Є багато випадків сімейних розлучень, складних родинних ситуацій, як у світі, так  і в нашій країні зокрема. Кожен випадок і кожна сім’я – це окремий світ і кожну ситуацію треба розглядати окремо. Я раджу всім у таких ситуаціях приходити і спільно молитися у Церкві. А чому в Церкві? Тому що вінчалися і творили християнську родину саме у Церкві і з Богом треба шукати вирішення проблеми, а не просто втікати від проблеми. Однак варто зазначити, що ніколи не можна робити поспішних висновків – тобто розходитися, бо «я вже не витримую», але з Божою допомогою шукати розв’язки ситуації і час покаже. Кожна людина може помилитися і кожна людина має право на покаяння і виправлення. 

7. Коли вже так склалися життєві ситуації, що хтось був вінчаним і потім розійшовся і знову створив нову сім’ю (цивільне законодавство це дозволяє, але це не означає, що воно є морально добрим), тоді я раджу звернутися до свого священника-пароха або ж до знайомого священника, з ким спілкуєтеся і попросити про розмову і про шлях виходу з цієї чи іншої ситуації. Ситуації дійсно бувають різними і потребують індивідуального підходу та вирішення, але завжди у світлі Божого Об’явлення та вченні Церкви Христової. Однак ніколи не варто опускати руки і нічого не робити для вирішення такої ситуації, залишаючись жити у стані гріха.

8. Батьків закликаю і прошу не закривати очі на різні стилі життя своїх дітей (життя на віру, без вінчання, окремо винаймаючи та оплачуючи житло для своїх дітей, на співжиття з вінчаними та одруженими партнерами), але дійсно виявити і показати свою позицію, що біле – то біле і чорне – то чорне, тобто є життя згідно Божих законів і є життя у гріху, і ніхто, хто живе в стані гріха, не може претендувати на Боже благословення. Розуміється, що батьки не відповідальні за свідомі рішення дорослих дітей, однак свою християнську позицію покликанні чітко визнати перед дітьми. Тобто ці ситуації треба в родині проговорювати і старатися виправляти згідно Божих законів, добрим способом, з любов’ю, а не шукаючи оправдання, посилаючись на гріхи інших людей чи на так зване правило «та нині так цілий світ живе».

9. Молодим хлопцям і дівчатам раджу шукати для створення сім’ї віруючих дівчат і хлопців, які виховуються в християнських практикуючих сім’ях, які мають в серці Бога, які живуть християнськими цінностями, які мають час на молитву і на Службу Божу в неділі і свята. Спільні погляди відносно Господа Бога і Церкви допоможуть створити і жити міцними подружніми узами. Якщо наречений (-на) не походять з такої родини, то не означає, що не вдасться створити хорошу родину, але про ці речі треба говорити наперед і старатися спонукати їх до зміни стилю життя на «практикуючий християнський».

10. Ті, хто має бажання створити міцну родину-сім’ю, покликані добре придивлятися до стилю життя майбутнього чоловіка чи майбутньої дружини, багато спілкуватися і розпізнавати, яку ідею про сім’ю, про майбутніх діточок, про майбутній побут (найкраще, звичайно, коли є така можливість – жити окремо від батьків), про фінанси мають наречені. Якщо дівчина має за нареченого хлопця, який зловживає спиртним чи має інші погані звички, то краще розійтися, аніж думати так «поженемося і потім його виправлю», але діяти навпаки «як виправишся, тоді одружимося». Таким чином потрібно мотивувати партнера до вдосконалення заради майбутнього спільного добра. Це також може стосуватися і дівчини.

Напевно тут можна список думок продовжувати далі і далі, однак, думаю всі будуть зі мною згідні – що сім’я – це щось дуже цінне, а добра сімя – це неоціненний скарб.

о. Йосафат Бойко, ВС