В’язень Любові: Єпископ, що відстоював національну ідентичність, блаженний священномученик Павло Ґойдич
4 листопада 2001 року на майдані перед собором св. Петра у Римі Папа Іван-Павло II перед тисячами паломників з різних країн проголосив імена восьми нових блаженних. Серед них був священномученик Павло Ґойдич. День вшанування його пам’яті у церковному календарі призначено на 17 липня — день його смерті. Та наша пам’ять про цю шановану постать з часом стирається. Ким був, у що вірив й до чого прагнув Єпископ Павло Ґойдич?
Про життя, діяльність та прагнення священномученика Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ розповідає у рамках рубрики «Святі, якими вони є». Ми ознайомлюватимемо вас із постатями нових дев’яти святих Католицької Церкви, що увійшли до Місяцеслова УГКЦ, прийнятого на Синоді Єпископів УГКЦ 2023 року.
«Русини заслуговують набагато кращої долі. У сучасності вони знаходяться в небезпеці втрати не лише своєї безсмертної душі, але і своєї національної ідентичності, бо перебувають в оточенні ворогів різного роду. Якщо відмовимось і не подамо руки, швидко настане кінець нашого руського народу, народу Духновича, Павловича і великого Валія… Учім його не соромитися за свою руську ідентичність, за свою материнську мову, а бути гордим за свій руський рід», — ці рядки, актуальні й сьогодні, блаженний Павло писав у своєму першому пастирському листі до священників, уже бувши у сані Єпископа.
Та ці слова не є лише словами, бо впродовж свого життя й служіння Церкві Павло Гойдич відстоював право навчання українською мовою та можливість заявляти про власні національні інтереси.
З такими думками Єпископ Ґойдич швидко потрапив у немилість до словацької влади. 1929 року він рішуче виступив проти словакізації народних церковних шкіл. Міністерство освіти в Братиславі наказало, аби навчання в них перевести на словацьку мову. Українською мали залишити всього три години на тиждень. Не послухавшись вказівок, Єпископ дозволив продовжувати навчання рідною мовою у 80 школах. Це викликало тривалий судовий розгляд у Празі, який закінчився перемогою Ґойдича. У 65 школах навчання було продовжено українською.
Ще однією перемогою стало відкриття 1936 року в Пряшеві греко-католицької руської (тобто русинсько-української) гімназії, яка стала твердинею релігійно-національного життя русинів-українців у ворожому для них словацькому середовищі. До того українці Пряшівщини не мали жодної середньої школи.
Катастрофічні зміни настали після розпаду Чехословаччини й утворення гітлерівського союзника — незалежної Словаччини на чолі з урядом Йозефом Тисо. Права українців на національний розвиток було відкинуто як непотрібні та шкідливі. Усі школи переведено на словацьку мову викладання. Греко-Католицька Єпархія не сміла видати жодного документа кирилицею. 1940 року в Михайлівцях відкрито словацьку греко-католицьку учительську семінарію. Пряшівську українську натомість належало ліквідувати.
Владика Ґойдич знову проявив стійкість характеру: на ліквідацію семінарії він не погодився, оголосивши їй публічну підтримку.
Єпископ врятував сотні людей від концтаборів. У своїй резиденції переховував багатьох євреїв, надав допомогу тисячам українських біженців. Його єпископським гаслом були слова: «Бог є любов, любім Його».
28 квітня 1950 року Павла заарештували, оскільки він відмовився передати ключі від катедрального собору православним. Через короткий час Єпископа Ґойдича перевезли до в’язниці, де він залишався до кінця свого життя. У січні 1951 року більшовики організували великий судовий процес проти нього, зокрема транслюючи його по радіо. Однак Єпископ мудро захищав себе і впевнено виступав, що призвело до припинення трансляції. За вигаданими обвинуваченнями, такими як “зрада держави”, “воєнна зрада”, “шпіонаж”, його засудили на довічне ув’язнення.
Комуністична влада боялася популярності Павла, переміщаючи його з однієї тюрми в іншу, оскільки народ, дізнавшись про його місцеперебування, збирався під вікна в’язниці для молитви. Його пам’ятали й за кордоном, а Папа Пій XII навіть вислав йому привітання з нагоди 70-річчя 17 липня 1958 року.
Владику Павла Ґойдича утримували в жахливих умовах та змушували до найпринизливішої праці, такої як миття підлоги в кімнаті сторожів. Йому пропонували очолити Православну церкву в Чехословаччині, але він відмовився.
В останні місяці життя він висловлював бажання, щоб Бог викликав його з цієї долини сліз в день його народження. І це сталося: 17 липня 1960 року, в день його народження, Павло Ґойдич помер у Леопольдові (Чехословацька Соціалістична Республіка) після 10 років у комуністичних в’язницях.
Його визнали Праведником світу 6 серпня 2007 року.
Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ