Після хрещення Ісуса Христа святий Йоан продовжував навчати, зворушував серця до покути, грозив гнівом Бога живого. І чутка про нього ширилась по всій юдейській землі, а багато вірили, що він Месія, інші говорили, що він Ілля, котрий повернувся на землю.

Було це після сорокаденного посту Ісуса в пустелі. Йоан не припиняв проповідувати, свідчити, що Спаситель уже прийшов до свого народу. Почувши про це, єрусалимські юдеї послали до нього довідатися, хто він такий. “А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я – не Христос». То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» – «Ні», мовив він. «Пророк ти?» – «Ні», відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав». Були ж посланці з фарисеїв. Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо хрестиш, коли ти ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрещу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; Він наступить після мене, а я Йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі». Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан хрестив. Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до Нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, що про Нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я Його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був Він».

Тож Йоан свідчив, промовляючи: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над Ним. І не знав я Його, але той, хто послав мене водою хрестити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над Ним перебуває, – той і хрестить Святим Духом. І я бачив і засвідчив: Він – Син Божий».

Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом” (Йо. 1, 20-37).

Так розповідає нам святе Євангеліє про свідчення, яке Йоан дав про Ісуса вже після його Його хрещення. І навчав він аж до тої хвилини, коли людська злоба кинула його до в’язниці. Ось як до того дійшло. Загинув безчесною смертю Ірод Великий, той самий, що велів повбивати немовлят у Вифлеємі та у всій околиці, той самий, що не пошкодував власного сина Аристовула, убивши його мечем. Після смерти Ірода Великого правління царством перейшло до трьох його синів, з яких Іроду Антипі дісталася Галилея і Перея. Їх називали царями, та насправді вони були васалами Риму. Ірод Антипа мав брата (від його батька, але від іншої матері), що називався Филип. Филип мав за жінку Іродіяду, що була йому, як і Іродові Антипі, племінницею (дочкою їхнього брата Аристовула, якого вбив батько). Ірод Антипа одружився з дочкою аравійського царя Арети. Однак невдовзі він прогнав її і жив на віру з Іродіядою, жінкою свого брата Филипа. Жиди нарікали на нього за це, але ніхто не смів виступити публічно, бо боявся гніву Ірода. Та не злякався його святий Йоан Предтеча, він став перед Іродом і голосно сказав: “Не личить тобі мати жінку брата твого” (Мр. 6, 18). Закипіла спрагою помсти Іродіяда і стала підмовляти Ірода, щоб убив святого Йоана. Але Ірод боявся народу, бо той однодушно називав Предтечу пророком. Та за підмовою Іродіяди велів ув’язнити святого Йоана і тримав його у своєму замку Махерунті, в Переї. Ірод дуже шанував святого Йоана і боявся його. Святе Письмо каже так: “Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче” (Мр. 6, 20).

Та навіть у в’язниці не замовкав святий Йоан, він навчав усіх, хто мав доступ до нього, а особливо своїх учнів. І ось почала приходити до нього вістка за вісткою, що Ісус навчає народ, оздоровляє хворих, очищає прокажених, що чудами прокладає свою дорогу. Учні Йоана, які вважали свого учителя Месією, не могли погодитися з думкою, що він лише Предтеча Спасителя. Тож святий Йоан, щоб їх переконати, послав двох з них до Ісуса. Ось як описує це святе Євангеліє: “Почувши у в’язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться». Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: «На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього” (Мт. 11, 2-11).

Тимчасом Іродіяда лиш вичікувала нагоди, щоб помститися святому Йоанові. І нагода така трапилася. У день своїх уродин Ірод справляв бенкет для придворних.

Вино лилося ріками, грала гучно музика, лунав спів невільників. Під час цього бенкету прийшла розкішно вдягнена дочка Іродіяди і Филипа, на ім’я Саломея, дівчина надзвичайної вроди, і стала перед Іродом так гарно танцювати, що п’яний цар голосно пообіцяв, що виконає за це будь-яке її бажання, хоч би то була й половина його царства. Зла дочка спитала поради злої мами, й Іродіяда зрозуміла, що прийшла її хвилина, вона сказала дочці, щоб зажадала принести їй на блюді голову святого Йоана Хрестителя. Ірод, дарма, що п’яний, весь зблід, коли почув таке жорстоке прохання. Він пожалкував про свою обіцянку, бо любив Йоана і вірив, що Хреститель є пророком. Але йому було соромно прилюдно зламати своє слово, і цей сором привів його до найбільшого злочину. Він дав наказ, а за хвилю на золотому блюді принесли голову святого Йоана і передали дочці Іродіяди.

Іродіяда ликувала, вона дочекалася жаданої помсти, а кров святого впала на її голову. “До якого злочину приводить грішна пристрасть, – говорить святий Амвросій, – а зокрема пристрасть грішної любови! Голова найбільшого з народжених невістами стає платою безсоромної танцівниці і забавкою плюгавої негідниці, а святий Йоан стає через свою мученицьку смерть жертвою, принесеною за правду і чистоту. Горе тим, котрі піддалися цій скверній пристрасті! Бо вона зведе їх до того, що вони не лишень світло віри втратять, але й розум, і чекає їх вічна погибель, якої не уникли Ірод, і негідниця Іродіяда, і її пропаща дочка!”

А кара Божа не забарилася. Невдовзі батько його законної жінки Арета пішов на Ірода війною за те, що він прогнав його дочку, і розбив Ірода вщент. Римляни скинули Ірода з престолу і відправили у вигнання до Лугдуна, в Галлії (сьогодні Франція). Тут у неволі і в убогості він загинув, а після нього й Іродіяда та її дочка.

ВІДНАЙДЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВЯТОГО ЙОАНА ПРЕДТЕЧІ І ПРО ЙОГО СВЯТІ МОЩІ

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки.

Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. Та закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду.

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю.

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси; він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.

З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи: “Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав: “Бог дарує вам мене; ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися; він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого.

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося; послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня; хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя.

Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня).

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму.

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана.