Напередодні російського вторгнення в Україну чи не всі розвідки світу прогнозували швидкий бліцкриг на користь агресора. Однак, на превелике диво усьому світові, Україна, маючи менш чисельне військо та чи й не голіруч героїчно стала на самозахист, схоже, як старозавітний юний Давид проти велетня Голіафа: використовуючи психологічну зброю стійкості, щоб повалити віроломного путіна… І насправді, як часто в ті перші тижні війни Україну порівнювали з біблійними Давидом та Голіафом…

Кожен, хто хоч трішки читав Біблію, пам’ятає ставлення молодого (ще не царя) Давида до велетня Голіафа. Пригадуєте той епізод, в якому Давид каже про супротивника: «Хто він, той філістимлянин, той необрізаний, що сміє так зневажати бойові лави живого Бога?» (І Книга Самуїла 17, 26).

Він не називає його ні велетнем, ні ворогом, ні проблемою. Він не недооцінює його, але принижує його велич, будучи зміцненим вірою у свого живого Бога. У цьому реченні, сказаному в першій книзі Самуїла, змальований увесь дух стійкості. Той самий, який став «суперсилою духу» і для українського народу, що допомагає боротися проти окупації «злого російського велетня»…

І тут український народ зовсім не відчуває себе неповноцінним перед зухвалим та підлим «гігантом». Ба більше того, саме Україна у цій боротьбі виглядає наддержавою з внутрішньою силою, тією потугою, яку загарбник напевно недооцінив.

Після майже півтора року війни Україна стала не лише предметом дослідження ведення військової стратегії, але також чимраз частіше міжнародні спеціалісти з соціологічних та психологічних наук досліджують та захоплюються стійкістю всього українського народу. В контексті цих досліджень в українському медіапросторі все частіше звучить досі малознаний нам термін – резильєнтність. Саме ним у психології окреслюють здатність позитивно справлятися з травматичними подіями, тобто відновлюватися навіть в умовах найскладніших життєвих обставин.

«Якщо ти не можеш вплинути на ситуацію, то зміни своє ставлення до неї…». Зараз дуже часто про це говорять психологи. Резильєнтність – це неначе пружина, яка повертає нашу психіку в попередній стан. Мовою науки – особистісна психоемоційна стійкість. Уявіть лист паперу, який добряче пом’яли в руці, ще й пожмаканий запхали в кишеню. Отже після такого «стресу», чи можна той папірець повернути в колишній стан, розгладити? Мабуть, що так, якщо пройтися по ньому праскою. Але таким, як колись, він уже не буде. Отже, ми теж від стресових впливів можемо «помнутися». Але краще цьому запобігти. Якщо людина має здатність протистояти зовнішнім і внутрішнім чинникам стресу, залишатися в нормі попри стресові ситуації, то це означає, що в людини дуже добре розвинута резильєнтність.

Тож слід пам’ятати, що стійкість (резильєнтність) схожа до м’язів: ми усі з нею народжуємося і можемо її розвивати. Як у спорті – м’язи можна тренувати під різні завдання: під спринт, під марафон, під багатоборства. Так і зі стійкістю – у житті є різні виклики і нам потрібні різні види резильєнтності…

У війні також – різні випробування. Спочатку ворог планував бліцкриг, а тепер, виглядає, що веде війну на виснаження. Перший сценарій ворога зламано. І зараз ми стоїмо перед викликом тривалої та виснажливої війни. Хоч і це не факт, адже сьогодні існує чимало прогнозів щодо швидкого закінчення війни. Та завдяки нашій резильєнтності ми перестали шукати відповідь на питання, допоки триватиме війна. Точніше, ми не шукаємо відповідь на нього в датах, а маємо однозначне розуміння виміру, у якому знаходиться відповідь: «до нашої перемоги».

Проте, з іншого боку, після півтора року затяжної війни нам таки слід зізнатися, що ми вже достатньо виснажилися. Ми не хочемо, щоб війна знову і знову забирала життя наших людей. Але наразі трагічні новини бомбардують нас щодня… Якщо порівняти сьогоднішню війну, до прикладу, з Другою світовою, то вона, як би дивно це не звучало, є більш глобальною. Так, погоджуюся, що Друга світова війна займала значно ширші географічні широти, але в інформаційному плані здебільшого зачіпала ті зони, де проходила гаряча лінія фронту. Сьогоднішня війна, в епоху соцмереж, вражає все суспільство. Так, ми добре інформовані, але водночас ракета, яка летить у певному напрямку, психологічно вражає всіх, хто читає про її пуск… З одного боку, жити нині без інформації – неможливо, а з іншого, її надмір – це наявне інформаційне перевантаження мозку, свідомості та психіки…

Для християнина першим джерелом резильєнтності є надія на Бога. Саме Він – люблячий Отець – покликав мене серед мільярдів людей до життя, а значить бажає мого спасіння. Маємо усвідомити, що зло походить не від Нього, бо не всі ще прийняли Його вчення, яке Він нам об’явив. Тому у світі йде постійна боротьба між злом і добром. Бог не може робити чогось за мене, бо сотворив мене на свій образ і подобу, тобто розумним і вільним. Я не запрограмований робот, а вільне створіння, яке повинне робити вільний вибір. Якщо я обираю добро, то покликаний боротися за нього, щоб побороти зло, і Господь є близький до мене. Увесь Старий і тим паче Новий Завіт наголошують на цих істинах.

Міждисциплінарне дослідження біблійних текстів, яке поєднує історію та археологію, віру та теологію, психологію та сучасні дослідження лікування травм, проливає нове світло на те, як і чому ці тексти стали інструментами для виживання протягом тисячоліть. Вони продовжують говорити до нас і до наших ран навіть сьогодні.

Пригадаймо, чи не тоді, коли вибраний Ізраїльський народ довіряє та уповає на Господа, він завжди виходить переможним, хоч які б пригноблення не намагалися чинити інші народи над ним? Тому Біблію без перебільшень можна назвати найкращим посібником з резильєнтності. У ці важкі хвилини частіше роздумуймо над Словом Божим, над постаттями Мойсея, Авраама, Лота, Йосифа, проданого братами в рабство, праведного багатостраждального Йова, Пресвятої Богородиці, зрештою самого Ісуса Христа, які досвідчили неабиякі випробування в їх житті, але до кінця довіряли Богу і завжди виходили переможцями. Вони є для кожного християнина прикладом цілковитої довіри та остаточної перемоги добра над злом. Саме до цього і закликає нас Господь чи не на кожній сторінці Святого Письма. Як гарно про це сказано у книзі пророка Ісаї: «Ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають» (Іс. 40, 31).

Бог бажає нам щастя, а не лиха. Тож молімося, щоб у нашій співпраці з Ним збулася Його воля: «Бо я свідомий моїх щодо вас задумів, – слово Господнє, – задумів щастя, а не лиха, щоб забезпечити вам надійне майбуття. І коли ви візвете до мене та прийдете помолитись до мене, я вислухаю вас» (Єр. 29, 11-12).

Тож у відповідь разом із псалмопівцем ми станемо в боротьбі проти зла: «Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати» (Пс. 27,1.3).

Тези, які Біблія висловила тисячі років тому, сьогодні займають поважне місце в сучасних психологічних науках. Так вони твердять, що успішна людина ніколи не випускає зі своїх вуст негативні слова, і це лише зміцнює її стійкість. Наші слова можуть благословити наше майбутнє (молитва), а можуть проклясти його (нарікання, самозвинувачування, прокльони). Іноді ви відчуваєте себе пригніченими проблемами. Але не зациклюйтеся на негативі. Надсилайте свої слова в потрібному напрямку! Не використовуйте свої слова, щоб поринути в негатив. Використовуйте їх, щоб змінити ситуацію. Нехай ваші слова піднімають вас. Майте сміливість робити заяви своєї віри, які рухатимуть вас вперед. «Це буде чудовий день. Я маю милість Божу, Він керує моїми кроками. Усе, до чого я торкаюся, процвітатиме, і я досягну успіху».

Коли ви висловлюєте свою віру, то благословляєте своє майбутнє. Недостатньо думати про віру й надію. Недостатньо просто повірити в це. Ми втілюємо нашу віру в життя, коли промовляємо свої мрії вголос. Слова, як насіння. Садіть їх обережно, щоб живити вашу віру, щоб підносити ваше життя все вище і вище.

Святе Письмо каже, що ми повинні називати все те добре, чого ще немає, так, ніби воно вже є. Не варто зупинятися на негативних почуттях словами: «У мене роками болить спина. Я старію. Я не думаю, що мені коли-небудь стане краще. Ця війна ніколи не закінчиться. Ми не в силі подолати такого сильного агресора» тощо… Ці слова говорять про поразку у вашому майбутньому. Поверніть їх на свою користь. Повідомте про виграш: «Я можу почуватися недобре, але я знаю, що це лише тимчасово. Бог поверне мені здоров’я. Я стаю сильнішим, молодшим. Мої найкращі дні попереду. Коли закінчиться війна, я нарешті не постидаюся розплакатися від щастя».

З цими словами перемоги ви отримаєте те, що покликали. Адже чим більше ми говоримо про негатив, тим негативнішими ми стаємо. Якщо ви прокидаєтеся вранці з млявістю, замість того, щоб скаржитися, ви повинні сказати: «Я сильний, я сповнений енергії. Бог відновлює мої сили. Сьогодні я можу зробити те, що маю!». Не говоріть про те, що ви відчуваєте, коли пригнічені. Говоріть про те, яким ви хочете бути.

За словами Патриції Салліван, політолога з Університету Джорджії, у нещодавній статті, опублікованій в Journal of Conflict Resolution, стверджується, що навіть найпотужніші держави втрачають апетит до війни, якщо її ціна виявляється значно вищою, ніж очікувалося, і якщо сама лише зброя не гарантує успіху. Після Другої світової війни відбулося 122 війни та військових інтервенцій, в яких Сполучені Штати Америки, Радянський Союз, Китай, Велика Британія чи Франція воювали проти слабшого у військовому відношенні противника. Однак вони не врахували резильєнтність і силу духу того чи іншого народу. Так, згідно з дослідженнями, «Голіафи» програвали у 39% випадків. Це те, на що ми всі сподіваємось і цього разу.

Слава Україні!

о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор часопису “Нова Зоря”, керівник Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ