Довідково:

В’ячеслав Максимович Чорновіл — український політик, громадський діяч, публіцист, літературний критик, народний депутат України I—III скликань (1990—1999), діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в’язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; другий голова Народного руху України (1992—1999). Герой України (2000, посмертно), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975) та Національної премії імені Тараса Шевченка (1997).

Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області в сім’ї вчителів.

З липня 1960 до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка. У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання.

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євнгеном Сверстюком, Василем Стусом, Ігорем та Іриною Калинець, Аллою Горською, Миколою Плахотнюком, Леонідом Танюком, Галиною Севрук та ін. В’ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960 — 1970-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді.

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі.

1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву.  

22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської групи. Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника». Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ.

Весною 1990 року В’ячеслав Чорновіл переміг на виборах до Верховної Ради й Львівської облради. Опісля — обрання головою обласної ради. До ініціатив Львівщини приєдналися Тернопільська й Івано-Франківська області, урочисто була проголошена Галицька Асамблея.

В’ячеслав Чорновіл — ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року.

Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р. (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). З 1992 р. і до смерті 1999 р. — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 р. — Гетьман українського козацтва. З 1995 року — член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Загинув 25 березня 1999 року за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї. У похороні взяли участь сотні тисяч людей.