«Нехай Слово Боже буде для нас всіх великим й неоціненним скарбом», — Митрополит Володимир у селі Помонята
«Якими щасливими є ті люди, які своїми серцями стали подібними до доброї землі! І, напевне, кожен тут присутній бажав би, щоб це було його серце. Але чи здійсниться це бажання, залежить від нас самих, від того, як будемо сприймати Слова життя вічного». Про це сказав Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у неділю, 17 листопада, під час архіпастирського візиту у парафію святого Миколая, що у с. Помонята, Черченського протопресвітеріату.
У цей день також відбулася урочиста подія — презентація книги «Господь — моя кріпость» авторства о. Петра Чупака, присвячена ісповіднику віри нашої Церкви — отцю Антону Бучацькому.
За доброю традицією Преосвященнішого Владику Володимира теплими словами зустрічала парафіяльна молодь, а також парох парафії о. Петро Чупак, який запросив Архієпископа очолити Архієрейську Божественну Літургію.
Під час урочистого моління Митрополиту Володимиру співслужили о. Петро Чупак, протопресвітер Черченського протопресвітеріату о. Василь Кривень, протопресвітер Букачівського протопресвітеріату о. Мирослав Любінець, протопресвітер Рогатинського протопресвітеріату о. Дмитро Бігун, протопресвітер Перемишлянського протопресвітеріату Стрийської Єпархії о. Ігор Барбуляк, а також запрошені душпастирі Івано-Франківської Архієпархії.
Звертаючись до вірних та духовенства зі своєю проповіддю, Архієпископ роздумував над словами Ісуса Христа «Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Лк. 8:8).
«Сьогоднішня притча про сіяча і зерно, яке падає на різний грунт, має за мету пояснити нам, яку велику роль у нашому житті відіграє Боже Слово. Ми щонеділі й свята приходимо у храм Божий, щоб почути це Слово і зробити його дороговказом нашого життя», — наголосив проповідник.
Як мовив Митрополит, на світі немає більш зрозумілої науки, ніж наука Ісуса Христа. «Тому вартість і значення навчання Ісус опирав на авторитет самого Бога, ніби хотів сказати: “Це Божі, а не людські Слова”. Нехай же це Слово Боже буде і для нас всіх великим, неоціненним скарбом, щоб наш духовний ґрунт видав плоди добрих вчинків, а Небесний Отець не залишив нас без Своєї великої нагороди», — сказав на завершення Архієрей.
Після Божественної Літургії Владика Володимир вручив подячну грамоту родині отця Антона Бучацького, ісповідника віри, й всім тим, хто долучився до видання книги «Господь — моя кріпость» авторства пароха парафії о. Петра Чупака, яка є присвячена о. Антону. Головна думка — життєвий шлях о. Антона Бучацького, який засвідчив вірність Богові та своєму народу у часи підпільної діяльності УГКЦ.
Відтак о. Петро Чупак висловив вдячність Митрополиту Івано-Франківському за спільне моління, а також за його приклад як духовного батька. Своєю чергою Владика закликав тримати молитовний щит за українських Воїнів, які так потребують підтримки кожного з нас. «Віримо, що Господь прийшле на наші землі цей святий мир, якого так у Нього просимо!» — додав він.
Пізніше духовенство та вірні молилися панахиду за покійним отцем Антоном Бучацьким, з нагоди 111-ої річниці від дня його народження. Згодом присутні виконали гімн «Боже Великий, Єдиний» у намірі за перемогу України й настання довгоочікуваного миру.
Опісля у святині відбулося представлення книги «Господь — моя кріпость». У цьому часі до присутніх звернувся Митрополит Володимир: «Тільки за те, що ісповідник віри — отець Антон хотів бути вірним Українській Греко-Католицькій Церкві, його засудили на 25 років. Велика віра у нього була! Направду, це зерно, про яке ми чули сьогодні, що було посіяне також і отцем Антоном, проросло! Завдяки таким, як покійний душпастир, тим, які не здалися ворогу в часи підпілля, маємо сьогодні нашу Церкву!».
Згодом вірні мали нагоду подивитися короткометражний фільм про життя та діяльність отця Антона.
Насамкінець Архірей та вся парафіяльна громада мали нагоду відвідати місцевий музей іконопису. Варто зазначити, що село Помонята славилося своїм іконописом, адже жителі села, яких називали “богомазами”, у давні часи малювали образи й завдяки цьому забезпечували своє проживання. Як відомо, селяни малювали ікони на різних підручних матеріалах: на металі, на кухонних рушниках, а також на скатертинах.
Фото – Галина Квітень
Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ