«Ми намагалися не просто вижити, а й служити», — Глава УГКЦ про рік життя у драматичних обставинах війни
Напередодні річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав розповів понад 70 учасникам Міжнародної онлайн-конференції «24 лютого: вижити в Україні після року повномасштабної війни», як із воєнною ситуацією в Україні справляється суспільство загалом і Церква зокрема. Участь у конференції, яку в середу, 8 лютого, організував Міжнародний фонд «Допомога Церкві в потребі» (ACN), взяв також Апостольський нунцій в Україні Вісвальдас Кульбокас.
На вступне запитання модератора: «Як вам вдалося вижити у драматичних обставинах війни через майже рік після повномасштабного вторгнення?» Блаженніший Святослав відповів коротко: «Я не знаю як. Це чудо, що ми досі живі». «Але ми намагалися не просто вижити, а й служити, — додав він. — Прості люди, жертви цієї війни, служили завдяки світовій християнській солідарності. Тому що так багато добрих людей у всьому світі об’єднані з нами в молитві, думках, щедрості, щоб допомогти нам у такій складній ситуації».
Глава УГКЦ розповів, що через рік після початку великої війни гуманітарна ситуація в Україні погіршується. Загалом близько 15 мільйонів українців змучені були залишити свої домівки, майже 7 мільйонів виїхали за кордон, і «ми дуже вдячні європейським країнам за те, що вони приймають українських біженців». Мільйони стали внутрішньо переміщеними особами. І якщо на початку війни люди їхали в західні регіони України, то тепер «найбідніші з бідних» не здатні витримати таку довгу подорож, тому шукають найближчі міста та села, щоб залишитись там. «Тож зараз маємо сотні тисяч переселенців у центральній частині України, — констатував Предстоятель і додав: — А багато людей, які повертаються до своїх домівок на деокупованих територіях, не мають електроренергії, опалення та найпотрібніших речей, щоби вижити».
Водночас росія далі методично знищує важливу інфраструктуру українських міст. На цей момент знищено 50 % електромереж України і «темрява сьогодні є вже звичним феноменом у кожному місті та селі України, не лише на Сході країни».
«Та, дякуючи Богові, нам вдається долати цю гуманітарну кризу і ніхто не помер від голоду чи холоду в Україні», — наголосив Блаженніший Святослав.
«Тим не менш, — продовжив він, — ми не знаємо, чого нам чекати в найближчому майбутньому, тому що надходять сумні новини з лінії фронту про те, що росія ускладнює ситуацію. Постійне бомбування в багатьох регіонах є повсякденною реальністю».
Щодо служіння Церкви в умовах війни, то Предстоятель розповів про душпастирський план до 2030 року «Надія, до якої нас кличе Господь», який був прийнятий на Синоді Єпископів УГКЦ у липні минулого року. «Ми, як Церква, намагаємося дати людям надію, допомогти їм вижити, віднайти внутрішню силу і стійкість, щоби боротися, щоби віднайти сенс у безсенсовних ситуаціях. Ми часто чуємо, що від Церкви наші люди очікують не лише їжі й одягу, але слова надії. Тому душпастирська турбота про людей — це завдання номер один», — зазначив Глава УГКЦ.
У цьому душпастирському служінні Церкви пріоритетом, за словами Блаженнішого Святослава, є зцілення людських ран, спричинених війною. «Майже 80 % людей в Україні більшою чи меншою мірою потребують реабілітації, щоб подолати травму — психологічну, фізичну чи іншого роду», — пояснив він і додав, що Архиєрейський Синод УГКЦ в Україні, який відбувався 1–2 лютого 2023 року, прийняв окрему стратегію для розвитку душпастирства зцілення ран війни. У цій сфері Церква також співпрацюватиме з державою.
Ще один пріоритет — підтримка інституційної спроможності структур УГКЦ, адже, як зазначив Предстоятель, «ми можемо бути більш ефективними, коли працюватимемо як добре структурована спільнота».
«Також для нас дуже важливо допомагати нашим парафіям, які стали центрами гуманітарної допомоги в Центрі та Сході України. Ми дуже активні в тих частинах країни, які найбільше зруйновані внаслідок воєнних дій, — зазначив Блаженніший Святослав і додав: — Маємо співпрацювати і з нашими спільнотами та священниками, які залишилися на окупованій території». Згадавши про двох полонених священників із Бердянська, Глава УГКЦ розповів, що люди, які залишилися на окупованих територіях, зокрема наші парафіяни, кричать до Бога і нашої свідомості про допомогу. Саме тому, пояснив він, Україна хоче звільнити всі окуповані території. «І центральним тут є не території, а люди, — люди, що страждають на цих територіях. Ми маємо не тільки молитися за них, не тільки шукати шляхів, як допомогти їм, але бути їхнім голосом до глобальної міжнародної спільноти», — переконаний Предстоятель.
Глава УГКЦ подякував журналістам, благодійникам та всім учасникам конференції за їхню увагу і закликав не забувати про Україну. «Без вашої допомоги ми не виживемо. Але ми маємо надію. Якщо нам вдалося вижили протягом року, то, я думаю, Україна переможе. Бо зростає не лише сила, але й надія серед українського народу. Дякую, що ви є з нами в такій складній ситуації. Дякую, що молитеся за нас. Дякую, що поширюєте правду у ваших країнах. Дякую, що ви є нашими друзями», — завершив своє слово Блаженніший Святослав.
Архиєпископ Вісвальдас Кульбокас у своєму слові підкреслив, що все, що роблять працівники фонду «Допомога Церкві в потребі», благодійники, журналісти під час такої війни, як ця — росії проти України, є важливим як з матеріального, так і з духовного боку, адже це — вияв близькості, емпатії, любові до страждаючих.
Водночас він перестеріг усіх, хто в той чи інший спосіб вже допомагає Україні, перед поверховістю у ставленні до війни. «Коли ви маєте емпатію, коли любите, коли відвідуєте, коли є уважні — це означає, що ви не поверхові, але справді близькі до людей. Це дуже-дуже важливий духовний аспект. Це водночас діло милосердя і молитва».
Апостольський нунцій також розповів про актуальні потреби страждаючих від війни українців в різних регіонах країни. Відтак згадав про двох полонених священників УГКЦ з Бердянська і додав, що на даний час у трьох окупованих росією частинах областей України — Донецькій, Луганській і Запорізькій — немає жодного католицького священника, бо вони були або заарештовані, або вигнані, або в силу інших обставин не могли продовжувати служіння. Загальна площа цих територій, де немає жодного католицького священника, становить близько 60 000 км2, що більше за територію, наприклад, Хорватії.
Своє коротке слово архиєпископ Кульбокас завершив розповіддю про одного офіцера батальйону «Азов», захисника Маріуполя, і його бачення перемоги України. «На одній зустрічі його запитали: Що для вас, офіцера, який п’ять місяців провів у полоні, який зазнав тортур, означає перемога? Він відповів: Я хочу бачити нашу Україну гарною, об’єднаною і вільною від корупції країною. На цьому він завершив. Він ні слова не сказав про росію. Зауважте — один з офіцерів-захисників Маріуполя з батальону „Азов“! Він сказав, що для нього перемога — це захищати і будувати майбутнє України», — сказав владика Вісвальдас, відзначивши, що люди в Україні, щоб будувати своє майбутнє, потребують молитви, душпастирства, любові багатьох людей доброї волі.
Після виступу Апостольського нунція в Україні журналісти поставили ієрархам запитання, які стосувалися участі Церкви у звільненні полонених, міжконфесійних та міжрелігійних відносин в Україні, відносин між структурами Карітасу в Україні та росії, календарної реформи УГКЦ в Україні тощо.
Одним із них було таке: яке запитання не дає українцям заснути вночі? «Чи доживемо ми до завтра? — відповів Блаженніший Святослав, кажучи про те, що не дає заснути особисто йому. — Це сумне запитання. Але сьогодні люди в Україні ставлять собі його щодня і щоночі».
Відповідаючи на запитання про те, чи видно кінець війни росії проти України, Глава УГКЦ сказав: «З нагоди Різдва Христового і Нового року ми бажали собі взаємно, щоби війна закінчилася цього року. Реально дивлячись, я не знаю, але час до часу чудеса трапляються. Тож зробімо таке гарне побажання».