У середу, 7 лютого, паломники зібралися на спільну молитву у родинному селі блаженного священномученика Симеона Лукача. У Відпустовому центрі, що у Старуні, молитовно вшанували пам’ять Блаженного священномученика Петра Вергуна, пресвітера УГКЦ.

Цього разу моління очолив о. Володимир Лукашевський у співслужінні о. Юрія Сидіра, о. Михайла Брика, о. Романа Дармограя, о. Олега Федака та о. Назара Кібеля.

Спершу вірні спільно молилися молебень до Новомучеників УГКЦ, випрошуючи за їх посередництвом миру та справедливої перемоги для нашої Батьківщини України. Про це зазначає інформаційний центр відпустового місця.

Кульмінацією вечірньої програми стала молитва Божественної Літургії, під час якої душпастирі занесли перед Вівтар Божий всі прохання про припинення війни та настання справедливого миру. 

У часі проповіді о. Володимир звернувся до вірних, розважаючи над уривком Євангелія про Нагірну проповідь:

«Це Євангеліє читаємо щоразу, коли вшановуємо пам’ять священномучеників та святих Церкви. І цей уривок з Нагірної проповіді, що говорить про блаженства, є для нас пригадуванням про Небо. Адже, людина звикла думати про те, що бачить перед собою, про свої нагальні справи. Але це все ми робимо для свого тіла і сьогоднішнє слово, яким Господь кормить нас, пригадує нам, що те все, що ми бачимо перед собою не є нашою остаточною метою. Життя, яке ми проживаємо тут на землі – це не все. Як часто ми досвідчуємо горе, терпіння, сльози, зневажання. Всі святі і блаженні розуміли заради чого вони проживають терпіння. Адже, у небі Бог вирівняє всі несправедливості. Всі випробування і терпіння, що ми пережили, Він вирівняє в небі, бо Бог є справедливий і милосердний», – мовив душпастир.

Проповідник також розповів вірним історію життя священномученика, пам’ять якого ми вшановуємо, закликаючи наслідувати блаженного та прямувати вузькою дорогою Спасіння.

«Отець Петро Вергун був апостольським адміністратором українців у Німеччині. Ми знаємо, що сучасна історія є подібна до історії після Першої та Другої світових війн. Як і сьогодні, тоді чимало українців були змушені залишити свої землі. Блаженний Петро організовував українців, творив комуни, щоб вони не загубилися у цьому світі. Він служив добрим прикладом і милостинею. Коли почалися бомбардування у часі Другої світової війни, його будинок був зруйнований. Але він залишився там, бо казав, що поки один українець є в Берліні, він служитиме для них. Згодом, у 1946 році, його доправили до СРСР і на 8 років засудили за його душпастирську діяльність. 

Його співкамерники згадують, що ніколи його не бачили сумним – навіть після нічних тортурних допитів енкаведистів, вранці він завжди усміхався. В особі блаженного священномученика сповнилося це Боже слово про справжню радість. Він йшов вузькою непростою дорогою цього життя, щоб крокувати до вічності. Страх війни, побиття, незручності і горе не відкинули його від Бога, а навпаки – загартували його серце, бо «полюбив він багато». І ми любімо багато Господа, і ближнього, крокуймо хай вузькою, але доброю дорогою, хай малими, але впевненими кроками до Царства Божого», – закликав о. Володимир.

Опісля, у часі молитви на оздоровлення, вірні просили у Бога ласки зцілити тілесні та духовні рани. Тоді кожного паломника благословили мощами блаженного Симеона та помазували єлеєм, який освячений на його мощах, а також благословляли освяченою водою.

Протягом всього часу вірні мали нагоду примиритися з Господом у Тайні Сповіді, щоб у момент Причастя прийняти Його до свого серця.

Запрошуємо вас доєднуватися до спільної молитви за заступництвом українських священномучеників, щоби зберегти пам’ять про наших сподвижників віри, чий приклад дарує нам надію та сили крокувати до Царства Божого!