В останні кілька років напруга в польсько-українських стосунках, пов’язана із взаємними історичними травмами часу Другої світової війни, у польському політикумі й суспільстві помітно зросла і радикалізувалася. Для цього є багато причин та пояснень, проте результат один — взаємне примирення і прощення, задля яких десятиліттями працювали політичні, громадські й церковні діячі з обох сторін, знову віддаляється.

Саме тому такі цінні ініціативи і заходи для повернення на шлях порозуміння, одним із яких був перший польсько-український молитовний сніданок на тему «Україна в новій Європі. Роль Церков», який відбувся 27 червня у Варшаві, у стінах Сейму Польщі. Організаторами заходу виступили Комітет із міжнародних справ Сейму РП (голова — Павел Коваль) та Католицька інформаційна агенція (КАІ). Про безпрецедентність події свідчить, зокрема, представництво з обох сторін: з боку України — Всеукраїнськарада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), з польського — Конференція єпископів Польщі та Польська екуменічна рада. Екуменічну молитву перед сніданком провели Глава УГКЦ Блаженніший Святослав і Примас Польщі, Архієпископ РКЦ Войцех Поляк. У сніданку взяли участь парламентарії та представники урядів обох країн.

В інтерв’ю журналісту КАІ Кшиштофу Томасіку — автору книг-бесід із Блаженнішим Святославом «Діалог лікує рани» (2018) та «Бог не залишив Україну» (2023), Глава Української Греко-Католицької Церкви говорить про значення цієї події, про потребу втілення духовного заповіту святого Івана Павла II полякам і українцям, про солідарність і прощення, а також про те, хто користає із суперечок між нашими народами. Про це пише Департамент інформації УГКЦ.

— У Сеймі Польщі вперше відбувся польсько-український екуменічний молитовний сніданок. Наскільки важливим був такий захід для відносин між Польщею й Україною, між християнськими Церквами наших країн?

— Ця подія була історичною із трьох причин. До польського Сейму вперше була запрошена Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій. До Варшави приїхали глави та представники найбільших Церков і релігійних спільнот України, а також Великий муфтій Криму. Що важливо: ВРЦіРО репрезентує не державні структури чи політичні кола України, а справді є голосом громадянського суспільства. Ми представляємо передовсім вірних, простих людей України. Наша рада об’єднує 75,5 % українського суспільства — православних і католиків обох обрядів, різні протестантські спільноти, а також єврейське та мусульманське середовища. Тому ми є голосом саме громадянського суспільства, який пролунав у стінах Сейму.

Другим виміром цієї історичної події було те, що ми вперше мали можливість зустрітися з Польською екуменічною радою. Це дуже важливо, оскільки екуменічні й міжрелігійні контакти, особливо в час війни, вкрай необхідні.

А третім виміром цієї справді історичної події було те, що від імені Римо-Католицької Церкви в Польщі на найвищому рівні пролунав голос Примаса Польщі, архиєпископа Войцеха Поляка, який говорив про рішучу підтримку України.

Молитовний сніданок у Польському сеймі відбувся вперше — раніше такого ніколи не було. Такий сніданок — протестантська традиція, започаткована у Сполучених Штатах. Із певного часу такі заходи почали практикуватися і в Україні. І тепер у Польщі ми стали свідками народження нової традиції — спільного широкого двостороннього діалогу та співпраці як Церков і релігійних організацій Польщі й України, так і парламентів та урядів обох країн (українську делегацію депутатів ВР очолила віцеспікер Олена Кондратюк, на заході також були присутні міністр культури та національної спадщини Польщі Ганна Врублевська, міністр культури і стратегічних комунікацій України Микола Точицький, та заступник міністра закордонних справ України Олександр Міщенко — ред.)

Тому бажаю особисто собі і всім учасникам цієї екуменічної зустрічі, щоб вона стала добрим початком і щоб ця чудова ініціатива мала продовження. Бо це — майданчик, на якому можемо говорити не лише про глобальні засади та завдання, які перед нами постали, а й про конкретні проблеми між поляками й українцями і спільний пошук їх вирішення.

— Які з цих проблем, на Вашу думку, найважливіші й постійно повинні стояти на порядку денному?

— Під час цієї зустрічі я згадував святого Івана Павла II і його духовний заповіт полякам та українцям. І нагадав про три дуже важливі основи цього заповіту. Святий Іван Павло II був переконаний: примирення між європейськими народами після Другої світової війни, яке почалося примиренням між Францією і Німеччиною, пізніше відбувся знаковий обмін листами між єпископатами Польщі та Німеччини зі словами «прощаємо і просимо прощення», є чимсь фундаментальним для Європи.

Іван Павло II також започаткував українсько-польське примирення: наші єпископати проголосили його патроном українсько-польського примирення. Я нагадав, що 24 роки тому, у кінці червня відбувся візит папи Івана Павла II в Україну: тоді, 27 червня 2001 року, він очолив Божественну Літургію у Львові, під час якої беатифікував мучеників УГКЦ часів радянської влади. І перед тією беатифікацією Глава УГКЦ блаженніший Любомир Гузар промовив історичні слова: «У Вашій присутності, Святий Отче, і в імені Української Греко-Католицької Церкви, хочу просити про прощення… у тих, кого ми, сини і доньки цієї Церкви, скривдили. Щоб страшне минуле не обтяжувало нас і не затруювало нашого життя, ми також прощаємо тим, хто скривдив нас. Ми переконані, що в дусі взаємного прощення можемо зі спокійним серцем продовжити прийняття цієї Євхаристії разом, з усвідомленням, що у такий спосіб, з великою і щирою надією, вступаємо в нове, краще століття». Це були дуже важливі слова, які ніколи не втратять актуальності.

Друге послання заповіту полягає в тому, що Іван Павло II був папою «Солідарності», яка звільнила Польщу від комунізму (Папа Римський Іван Павло ІІ зіграв основну роль у підтримці польського профспілкового руху «Солідарність». Його візит до Польщі в 1979 році надихнув поляків до боротьби за свої права і став важливим каталізатором для виникнення руху — ред.). Сьогодні саме солідарність рятує Україну: солідарність простих людей робить українське суспільство спроможним протистояти російській агресії. І саме солідарність, я думаю, схиляє не піддаватися спокусам національного егоїзму та маніпуляцій. Бо сьогодні не можна зосереджуватися лише на власних внутрішньополітичних проблемах, потрібно будувати загальноєвропейську і загальносвітову солідарність.

Третім виміром заповіту Івана Павла II є те, що він був папою з широким розумінням європейськості. Він казав: Польща потребує Європи, але і Європа потребує Польщі. Так само сьогодні кажемо й ми: Україні потрібна Європа, але і Європі потрібна Україна. І це тим більш важливо, що певні кола знову намагаються роз’ятрити болючі рани поляків та українців, завдані складними історичними реаліями, і прагнуть, щоб між нами знову було взаємопоборювання. Так, якщо хтось розпалює національний егоїзм та антиєвропейський євроскептицизм, зневажає дух тієї «Солідарності», то працює на користь російської пропаганди. Не піддаваймося цьому!

— Тема, якою хочуть вбити клин у процес польсько-українського примирення, це, зокрема, ексгумація жертв Другої світової війни, а саме так званої Волинської різанини.

— Звісно, за всім цим стоять і болісні стосунки, і взаємні історичні травми. Але від імені Церков України вкотре запевняю: ми підтримуємо ексгумацію, бо кожна людина, без огляду на її етнічне походження чи віросповідання, має право на повагу й гідне поховання. Кажуть, що війна не скінчилася, поки не поховали останнього її солдата. Тому так: та війна ніколи не скінчиться, якщо ми не вшануємо і гідно не поховаємо всіх жертв війни як із польського, так і з українського боку. Ми всіляко підтримуємо ексгумацію всіх, хто став жертвами цих війн і конфліктів у минулому, щоби будувати краще майбутнє.

— Так само важливо формувати історичну обізнаність й усвідомлення того, що відбувалося, зокрема, на Волині. Перед істориками і надалі стоїть це величезне завдання.

— Звичайно. Часто забувають про причинно-наслідкові зв’язки, про різні, часом дуже складні, контексти, і трагічні події починають аналізувати поза цим усім, без огляду на всі чинники й обставини. Наприклад, поляки не завжди пам’ятають, що відбувалося перед «Волинської різаниною», а українці не пам’ятають, що саме робилося на Волині. Історична правда повинна бути для всіх нас максимально об’єктивною і підтвердженою науковцями, вільною від політичних маніпуляцій. Мусимо апелювати щодо правди до істориків, фахівців з обох сторін, підтримувати всі спільні дії щодо ексгумацій, досліджень, історичних студій на основі свідчень та архівів у Польщі та Україні. Зрештою, мусимо разом постати перед правдою.

— Мусимо також постійно пам’ятати, що з усіх польсько-українських суперечок користь має передовсім росія.

— І це дуже болісно усвідомлювати. Адже росія безжально воює і з поляками: російська пропаганда для своїх імперських цілей намагається використовувати будь-які антагонізми між народами. Також ця пропаганда підживлює національну амнезію, маніпулюючи історичною пам’яттю. Тому ми справді повинні бути дуже пильними: з одного боку, прагнути історичної правди в наших стосунках, а з іншого — в ім’я польсько-української солідарності не піддаватися спокусам російської пропаганди.

Коли святий Іван Павло II пояснював, що таке «солідарність», він завжди наголошував, що це не якийсь сентимент, не забуття правди, а любов, яка є в її основі. Тому і йдеться про солідарність з усім і для всіх. І це — найкращий рецепт на майбутнє для Європи, Польщі й України. Цей заповіт святого Івана Павла II має стати нашою культурою, — культурою стосунків між людьми, Церквами, культурою внутрішньополітичних стосунків у наших країнах, а також культурою стосунків між державами і народами.

— Ця солідарність вкрай необхідна, бо світ забуває про драматичну ситуацію в Україні, про цю війну з жертвами в усіх вимірах. Не можна дивитися на російську агресію лише крізь призму кількості ракет і безпілотників, які летять на українську землю. Все це треба сприймати передовсім як тривалу людську трагедію та допомагати у всьому і як тільки можна.

На початку цього року ми мали надію, що після виборів у Сполучених Штатах і заяв Президента Дональда Трампа, він задіє потужний дипломатичний тиск на росію і йому вдасться зупинити цю війну. Здавалося, що й путін цього хотів. Та, на жаль, цього не сталося. Росія знівелювала всі міжнародні зусилля, щоб дійшло хоча б до припинення вогню.

Кажу все це як людина, яка щойно приїхала з Києва. Нічні обстріли міста ще більше посилилися, нас щоночі бомбардують. Хотів би, щоб наші брати поляки зрозуміли, яким є життя, якщо ти місяцями нормально не спиш. Якщо твої діти в кінці навчального року мають здобути якомога кращі оцінки, але не можуть спати вночі, яким буде результат? У більшості випадків діти змінили собі день на ніч, а ніч — на день: коли сходить сонце — діти хочуть спати, коли настає ніч — шукають сховища. Це велика людська трагедія. Сучасні російські дрони і ракети сконструйовані так, щоб вбивати найперше цивільних: люди гинуть, тисячі поранених. Кожен із нас носить у собі великий біль. Війна щодня забирає людські життя і справді руйнує нашу реальність у всіх вимірах.

Користуючись нагодою, хотів би просити наших сестер і братів поляків: не забувайте про Україну, щоб час миру, у якому вам дано жити, не знечулив ваших сердець і сумління, щоб українці не стали жертвами байдужості, бо байдужість шкодить передовсім вам особисто. Очевидно, що ми, українці, намагаємося дати собі раду, як можемо, але байдужість вбиває у людині людяність. Байдужість призводить до байдужості до родини, близьких, ближніх. Той, хто замикається в собі, зрештою, шкодить самому собі і є нещасним. Пам’ятаймо: солідарність, про яку говорив святий Іван Павло II, — це любов, яка дає нам силу зростати особисто і в стосунках з іншими. Саме любов робить нас справді людьми.