Папа під час своєї першої аудієнції: Бог не чекає, поки ми станемо кращими, Він щедро дарує нам Своє слово
Під час першої своєї загальної аудієнції Папа Лев XIV повернувся до циклу повчань «Ісус Христос — наша надія», який у контексті Святого Року 2025 започаткував його попередник Франциск. Цього разу в центрі уваги знову були притчі Ісуса, а саме — притча про сіяча, «впровадження до всіх притч».
Після понад чотиримісячної перерви на площу Святого Петра у Ватикані повернулися загальні аудієнції зі Святішим Отцем. В середу, 21 травня 2025 року Папа Лев XIV провів свою першу загальну аудієнцію. Востаннє така зустріч на площі відбулася ще 4 грудня минулого року з Папою Франциском. Свою ж останню загальну аудієнцію він провів 12 лютого в залі Павла VI. Про це повідомляє українська редакція «Vatican News».
На початку, згідно зі звичаєм, Святіший Отець об’їхав панорамним автомобілем площу, вітаючись із паломниками, яких зібралося коло 40 тисяч, та благословляючи дітей. У своїй катехизі він повернувся до циклу роздумів «Ісус Христос — наша надія», який його попередник розпочав з нагоди Ювілею. Чергова частина цього циклу присвячена Ісусовим притчам. «Сьогодні далі роздумуємо над притчами Ісуса, які допомагають нам наново віднайти надію, бо показують нам, як Бог діє в історії», — сказав Лев XIV, запросивши зупинитись на притчі про сіяча, «своєрідному вступі до всіх притч», в якій можемо розпізнати «спосіб комунікації Ісуса, який може багато навчити нас щодо звіщення Євангелія сьогодні».
Моє місце в історії
Насамперед Святіший Отець зауважив, що кожна притча розповідає якусь історію, почерпнуту зі щоденного життя, але має на меті сказати щось більше, відсилаючи до глибшого значення. Притча пробуджує в нас запитання, спонукуючи замислитися про те, «яким є моє місце в цій історії». «Притча про сіяча говорить саме про динаміку Божого слова і наслідки, які воно спричиняє. Дійсно, кожне слово Євангелія подібне до зерна, яке засівається в ґрунт нашого життя. Ісус багато разів використовує образ насіння, з різними значеннями», — сказав Папа, звернувши увагу на те, що в 13-й главі Євангелії від Матея притча про сіяча відкриває цілу серію притч, і деякі з них говорять про те, що відбувається на полі, як от притча про пшеницю і кукіль, про гірчичне зерно, чи про землероба, який знайшов скарб у полі. «Чим, отже, є ця земля? Нею є наше серце, але також світ, спільнота, Церква. Боже слово насправді робить плідним і кидає виклик кожній дійсності», — додав Наступник святого Петра.
Любов, яка не робить розрахунків
Як зазначив Лев XIV, Ісус виходить з дому, й навколо Нього збирається великий натовп бо «Його слово приваблює та пробуджує цікавість». Люди, що зібралися, перебувають у різних ситуаціях, але слово Ісуса призначене для всіх, та «в кожному діє в інший спосіб», що й допомагає нам збагнути зміст притчі. «Доволі оригінальний сіяч виходить сіяти, який не переймається тим, куди впаде зерно. Він кидає насіння також і там, де воно навряд чи принесе плід: на дорогу, між каміння, серед терня», — підкреслив Папа, зауваживши, що така поведінка викликає запитання, адже ми «звикли обраховувати речі, що іноді буває необхідним, але це не стосується любові».
«Те, як цей „марнотратний“ сіяч сіє насіння, є образом того, як Бог нас любить. Дійсно, доля зерна залежить і від того, як його приймає ґрунт, і від ситуації, в якій воно опинилося, але ця притча Ісуса насамперед говорить нам про те, що Бог сіє насіння свого слова на всілякому ґрунті, тобто в будь-якій нашій ситуації: іноді ми більш поверхневі і розсіяні, іноді дозволяємо захопитися ентузіазмом, іноді обтяжені життєвими турботами, але бувають і такі моменти, коли ми готові та відкриті», — сказав Святіший Отець, наголошуючи на тому, що Бог довіряє нам і сподівається, що раніше чи пізніше насіння розквітне. Він «не чекає, доки ми станемо кращим ґрунтом», а завжди «великодушно дарує нам Своє слово». І, можливо, саме ця Його довіра може пробудити в нас «прагнення бути кращим ґрунтом».
«Розповідаючи про те, як насіння приносить плід, Ісус також говорить про своє життя. Ісус є Словом, Він є Зерном. А насіння, щоб принести плід, повинно померти. Отже, ця притча говорить нам про те, що Бог готовий „розтрачати“ заради нас, і що Ісус готовий померти, щоб перемінити наше життя», — мовив Папа.
Бог — рушій історії
На завершення Святіший Отець вказав на картину Вінсента ван Гога «Сіяч при заході сонця». За його словами, ця картина говорить також про зусилля землероба, а особливе враження викликає те, що за спиною сіяча зображене вже зріле зерно. «Мені здається, що це якраз образ надії: так чи інакше, насіння дало плід. Ми не знаємо, як саме, але це сталося. У центрі сцени, однак, не сіяч, який стоїть збоку, над усією картиною домінує зображення сонця, можливо, щоб нагадати нам, що саме Бог рухає історією, навіть якщо Він іноді здається відсутнім або далеким. Саме сонце зігріває грудки землі і призводить до дозрівання зерна», — сказав Папа Лев XIV, заохотивши слухачів замислитися над тим, у якій життєвій ситуації сьогодні нас досягає Боже слово, а також просити про благодать «завжди приймати те зерно, яким є Його слово». «А якщо помітимо, що ми не є плідним ґрунтом, то не падаймо духом, а просімо Його, щоб Він ще раз обробив нас, щоб ми стали кращим ґрунтом», — підсумував він.
Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ