В Архікатедральному соборі помолилися за світлої пам’яті Владику Павла Василика
У четвер, 12 грудня, минає 20-та річниця відходу до вічності світлої пам’яті Владики Павла Василика, який у 1989 році став Єпископом-помічником Івано-Франківської Єпархії УГКЦ, а у 1993 році — ординарієм новоствореної Коломийсько-Чернівецької Єпархії УГКЦ. З цієї нагоди в Архікатедральному і Митрополичому соборі Воскресіння Христового вірні та духовенство вшанували пам’ять ісповідника віри, підносячи за нього молитви до Господа.
Після ранкової Божественної Літургії митр. прот. Степан Балагура, синкел у справах духовенства і священничих родин Архієпархії, закликав вірних помолитися за Єпископа нашої Церкви:
«Сьогодні прошу вас згадати у своїх молитвах одного великого чоловіка, який сповнив мету свого життя. Він йшов своєю дорогою, незважаючи на ніякі труднощі у своєму житті. У цей день згадуємо пам’ять Владики Павла Василика, нашого ісповідника віри. Ми завдячуємо також молитвам, боротьбі й терпінню Владики Павла, адже потрібно було боротися за Церкву, зокрема, щоб звільнити і наш Архікатедральний собор від радянської влади. Він взяв цю відповідальність, мав тяжкі заслання, був у сибіру і ніколи не зрадив своєї Церкви».
За словами о. Степана, Єпископ розбудував Коломийсько-Чернівецьку Єпархію, повернув багато храмів до лона Української Греко-Католицької Церкви, часто будучи зневаженим, проте ніколи не зрадив своєї віри.
На завершення відбулася панахида за Владикою Павлом Василиком. Під час заупокійного моління о. Степану співслужили сотрудники святині, зокрема о. Іван Жук, о. Євген Андрухів, а також о. Тарас Дзяйло.
Павло Василик народився 8 серпня 1926 року в селі Бориславка (Перемиський повіт, тепер — Польща) в національно свідомій, глибоко християнській родині.
Початкову школу закінчив у рідному селі, опісля — навчався в містечку Риботичі, згодом — у Перемиській гімназії. По завершенні шкільного навчання вступив до Перемиської духовної семінарї, яку з приходом Другої радянської окупації було закрито. Навчання Павла Василика в семінарії припало на тривожні роки окупаційних режимів та частих змін влади.
Знаковим для Павла Василика став 1950 рік. Цього року він у таборі отримав дияконські свячення з рук єпископа Віктора Новикова, єзуїта східного обряду. Через тиждень владика планував уділити Павлу Василику і священичі свячення, але, на жаль, його кудись забрали і в’язні більше так і не зустрілися.
Та чи не найтрагічнішим для в’язня було перебування у Спаських таборах або як їх ще називали «долина смерті». Туди відправляли в’язнів, які через важкі фізичні тортури були приречені на смерть.
У червні 1956 року Павло Василик отримав дозвіл на звільнення. Так як родина майбутнього владики проживала в Тернопільській області, то і Павло повернувся в м. Бучач. Там його прописали, видали паспорт і того ж 1956 року 18 квітня отримав священичі свячення з рук єпископа Миколая Чарнецького.
З поверненням в Україну отець Павло продовжив активне пастирське служіння і 1 травня 1974 року владика Йосафат Федорик, ЧСВВ, Екзарх українських греко-католиків на Центральну Азію у с. Вільхівцях (Жидачівський район, Львівська область) висвятив священика підпільної УГКЦ Павла Василика єпископом катакомбної УГКЦ. Як єпископ підпільної Греко-Католицької Церкви Павло Василик ніс людям Боже Слово по Галичині, Закарпатті, Волині, Рівненщині, Хмельниччині, Дніпропетровщині, Одещині, Москві, Ленінграді, Криму, Прибалтиці. У багатьох містах і селах засновував церковні громади.
4 серпня 1987 року група українського духовенства та мирян на чолі з владикою Павлом заявила на весь світ про вихід з підпілля. Заяву відповідного змісту надіслали Святішому Отцеві Івану Павлу ІІ, а її копію — Михайлові Горбачову.
7 лютого 1989 року владика Павло очолює делегацію до Москви, вимагає відновлення статусу УГКЦ. 16 травня 1989 року, напередодні з’їзду народних депутатів СРСР, до Москви знову прибуває делегація УГКЦ у складі єпископів Павла Василика, Софрона Дмитерка, Филимона Курчаби, отців Григорія Сімкайла, Володимира Війтишина, Тараса Сеньківа, Ігора Возьняка, численних вірних, щоб зустрітися із Президентом Горбачовим.
28 січня 1990 року після відправлення Служби Божої в катедральному соборі м. Івано-Франківська, тодішній голова облвиконкому урочисто вручив владиці Василикові документ, в якому було сказано, що від цього дня катедра переходить у власність УГКЦ. Голова наголосив, що саме єпископ Павло найбільше потрудився для справи УГКЦ.
Помер Владика Павло Василик у Коломиї 12 грудня 2004 року на 79 році життя.
Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ