«Господь — моя кріпость»: на вечорі пам’яті у Помонятах презентували книгу про отця Антона Бучацького
У неділю, 17 листопада, у храмі святого Миколая, що у с. Помонята, Черченського протопресвітеріату, відбувся вечір пам’яті о. Антона Бучацького — підпільного душпастиря УГКЦ для якого ця парафія стала першим місцем служіння. Кульмінацією заходу, на який завітав Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин, стала презентація книги про діяльність ісповідника віри, о. Антона Бучацького, «Господь — моя кріпость». Про особливості книжки ми поспілкувалися з її автором — парохом парафії о. Петром Чупаком.
У непрості часи атеїстичного комунізму, коли наша Українська Греко-Католицька Церква була під забороною, велика кількість вірних виявила неймовірну стійкість і відданість своїм переконанням. Одним із таких незламних духом людей був отець Антон Бучацький. Його життя — це яскравий приклад мужності та самопожертви. Книга «Господь — моя кріпость» запрошує нас у подорож крізь сторінки історії, дозволяючи зазирнути в життя підпільного священника, який служив своєму народові в найскладніші часи.
Розповідаючи про особисте значення книги, о. Петро зазначає: «Це свідчення великого внеску, який зробив ісповідник віри отець Антон Бучацький, підняття справедливої гідної пам’яті про підпільного священника, життєвим девізом якого були слова: “Господь – моя кріпость, моя радість“».
На запитання: «як виникла ідея написання книги?», автор відповідає: «Коли в 2009 році Митрополит Володимир призначив мене на служіння у парафію святого Миколая села Помонята, я вперше мав змогу поїхати з парафіянами в місто Ходорів і відвідати могилу о. Антона Бучацького, який з 1941 року офіційно, а після 1946 року підпільно, священнодіяв для добра людей. Так я вперше познайомився з цією величною постаттю, його родиною й цікавими свідченнями підпільної діяльності. Тоді зародилася думка, щоб всі ці свідчення й спогади, які залишилися, записати письмово, а пізніше передати їх наступним поколінням. Це як з фотографіями, які ми зробили сьогодні — за декілька років вони починають набирати більшу цінність. Добре, що тоді мою ідею підтримало багато людей: час від часу передавали рукописні спомини про підпільну діяльність о. Антона. Тоді й прийшла думка, що все це потрібно вкласти в одне джерело — книгу».
Священнослужитель додає, що ввесь збір матеріалу тривав близько 15-ти років, а вже праця над самою книгою біля шести місяців:
«Можливо, для когось це може видатися досить довгим періодом, однак багато інформації потрібно було перевірити, співставити, дослідити і перепитати. У цьому мені допомогли п. Надія Бучацька, п. Марія Голейко, п. Надія Собко і багато інших, небайдужих до постаті о. Антона Бучацького, людей».
Кажучи про те, який момент з життя підпільного душпастиря найбільше його вразив, о. Петро відзначає: «Таких моментів є досить багато: момент ув’язнення його під час Літургії; повернення додому із заслання з 5-ма сирими картоплинами; зустріч із сином у потязі після семирічноого ув’язнення; як Божа рука завжди була біля нього під час його підпільної діяльності. Все його життя відкриває людину високої духовності, освіченості й моралі».
Запитую, що на думку автора робило о. Антона таким незламним у боротьбі за віру. Він відповідає: «Любов до Бога, до свого народу та піклування Церквою так, наче вона є його власною дитиною, якій загрожує смертельна небезпека».
«Діяльність о. Антона Бучацького вчить справжньої жертовної любові, навчає не бути байдужим і робити все, що вмію й можу для добра ближнього. Адже там, де підпільно діяли наші душпастирі, найбільше збереглася вірність Богові, любов до Церкви, дотримання традицій, плекання культури та мови», — підсумовує о. Петро Чупак.
Життя о. Антона Бучацького, детально описане в книзі «Господь – моя кріпость», є свідченням незламного духу українського народу. Його історія нагадує нам про важливість збереження нашої історії та вшанування тих, хто жив до нас. Ця книга надає цінні уявлення про виклики, з якими зіткнулася Українська Греко-Католицька Церква за радянських часів і є свідченням незламності людського духу та сили віри.
Презентація книги «Господь – моя кріпость. Фото: Галина Квітень
Довідково про о. Антона Бучацького:
Народився 2 лютого 1913 році у с. Свірж, у родині Івана та Марії Бучацьких, був наймолодшим з дванадцятьох дітей. Закінчив початкову школу в рідному селі. Продовжив навчання у Перемишлянській гімназії, після цього вступив до Львівської богословської академії, яку закінчив у 1938 році.
У 1941 році був висвячений на священнослужителя УГКЦ Митрополитом Андреєм Шептицьким і розпочав служіння у с. Помонята. Як священник користувався повагою й шаною у людей, провадив катехизацію y школі, брав активну участь у роботі товариства «Просвіта».
Після Львівського псевдособору 1946 року продовжив служіння у підпільній Греко-Католицькій Церкві. Переховувався від чекістів і таємно проводив богослужіння у Помонятах, інколи рятуючись у дивовижний спосіб.
У 1949 році о. Антон Бучацький був арештований по доносу. Спочатку утримувався у м. Ходорів, згодом в Івано-Франківську, потім — у тюрмі на Лонцького у Львові. Був засуджений на 25 років виправних таборів. За свідченнями проявив себе людиною сильної волі, віри і молитви. Відбував покарання на роботі в шахтах Караганди, а під час ув’язнення таємно відправляв богослужіння.
У 1956 році о. Антона звільнили з ув’язнення по амністії. Незважаючи на небезпеку, душпастир залишився активним священником у підпільній Церкві. Підтримував близькі духовні контакти з владиками Йосафатом Федориком та Павлом Василиком. У часи переслідування УГКЦ о. Антон Бучацький провадив священницьке служіння не тільки у с. Помонята, але й у Ходорові, Бубнищі, Церківні, Станківцях та Липі, а також у Тернополі, Києві, й у селі Бориничі, що на Львівщині. Церкви були закриті або зруйновані, тому Служби Божі відправлялись на цвинтарях або у лісі, де створювалося щось подібне до капличок, просто поміж дерев. Разом з іншими священниками УГКЦ зазнавав переслідувань, вистежувався агентами КДБ. Крім переслідувань з боку радянської влади, о. Антон пережив і особисті трагедії — смерть доньки, дружини, маленької онучки, але це не зламало його віру.
Після побиття молодиками у потязі, й без того підірване переслідуванням здоров’я різко погіршилося, й не змігши одужати, душпастир відійшов до вічності. Помер о. Антон у 9 липня 1987 року. Лише одного місяця забракло дочекати до 4 серпня, коли з’явилася заява про легалізацію УГКЦ.
До останку не здавався, а вірив у Бога і вільну, самостійну Україну. Отець Антон щиро молився за нашу Греко-Католицьку Церкву, свято вірив у кращі часи. Люди не забули про його подвижницьке життя. Як велично і правдиво звучать слова отця Бучацького: «Колись історія ще повернеться». І цю історію свободи та героїчного подвигу українського народу переживаємо і творимо ми кожного дня нашого життя.
Підготувала Марія Іванців
для Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ