У понеділок, 28 жовтня, у головній святині міста відбувся Чин похорону. Щоб провести покійного в останню путь, у соборі зібралися сотні людей.

Звертаючись до присутніх, Митрополит Володимир наголосив, що кожне діяння у нашому житті є наслідком Божої волі — Він дарує життя й дає смерть.

«Сьогодні ми востаннє заносимо молитву за слугу Божого Володимира і всі разом складаємо наші співчуття рідним: батькам, дружині й дітям, братам і сестрі. Направду, для рідних це найважча хвилина. Про те, якою людиною був пан Володимир свідчить наша чисельна присутність, що нею ми висловлюємо свою пошану й повагу новопреставленому. Знаємо, що він до останнього працював, жив і хотів насолодитися цим життям. Та хвороба забрала його до вічності, а ми заносимо до Всевишнього свої молитви за нього. Прохаємо, щоб Всемилостивий Господь, Який є будівничим Царства Небесного, прийняв у Свої обійми Володимира — будівничого з Івано-Франківська, та обдарував його Своїми найкращими дарами», — мовив Архієрей.

Опісля Архієпископ зачитав слово співчуття Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука, яке Предстоятель висловив отцю Степану та всій скорботній родині.

«Тисячі вдячних івано-франківців та мешканців інших українських міст і сіл запам’ятають Володимира як успішного підприємця, який через реалізацію будівельних проєктів творив нові обриси населених пунктів, та як щедрого мецената, який втілив десятки успішних ініціатив. Івано-Франківська Архієпархія згадує його як людину, що допомогла в реалізації численних освітніх, соціальних і медичних проєктів, які сьогодні успішно служать для добра потребуючих. Дорога родино та отче Степане, віримо, що сьогодні ви здобули ще одного небесного заступника, який випрошуватиме у Бога потрібні вам милостині», — йдеться у зверненні.

Відтак слово мав отець Степан Балагура, який розповів присутнім про життя свого брата, а також пригадав, що найголовнішим у житті є бажання й старання людини виконувати волю Божу — прагнути бути добрим:

«”Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться “(Мт. 5:4). Знаєте, сучасна людина сповнена багатьох ідей, вона живе, трудиться й здобуває вершини. Але коли приходить смерть, вона ніби завмирає, не знає, що має робити, як на це відреагувати. Ми живемо у світі нанотехнологій, літаємо в космос, ми знаємо все. Але коли приходить смерть, не знаємо нічого, ми мовчимо, схиляємо голову вниз і чекаємо що буде далі…», — мовив священнослужитель.

Згодом душпастир роздумав над словами 37 глави з Книги пророка Єзикіїла: «Проречи над цими кістками й скажи до них: Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей: ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас шкірою, вкладу в вас дух, і знову оживете, і зрозумієте, що я — Господь».

«Знаємо, що за наші діла, за наші добрі вчинки і чесне життя Господь нагородить нас. Бог вимагає від нас лише одного — виконувати Його волю. А яка Воля Божа для людини? Апостол Павло дав на це відповідь: “Воля Божа — святість ваша”. Якщо ми не живемо таким життям, то не надіймося на Царство Небесне. Живімо святим, добрим життям. Не завжди нам це вдається, але Бог добрий, він любить нас. Мій брат Володимир мав особливий характер, але був дуже доброю людиною. Ми багато працювали всією родиною, створили будівельну компанію, а він був нашим лідером і керівником. Якось йому сказали, що він наче локомотив, який тягне поїзд. Ми сьогодні із сумом прощаємося з ним, але пам’ятаймо: “блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться”».