Праведний Митрополит Андрей Шептицький особливо близький мешканцям Прикарпаття, оскільки саме зі Станіславова він розпочинав своє архієрейське служіння. 125 років тому, 20 вересня 1899 року, відбулася інтронізація Владики Андрея Шептицького на Єпископа Станіславівської Єпархії.

На початку лютого 1899-го року імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславівського Єпископа. 17 вересня 1899 року відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня — інтронізація на Станіславівську Катедру.

Саме на запрошення Митрополита Андрея західноукраїнський художник Юліан Маркевич оздобив Станіславівську Катедру фресками візантійського стилю. Владика подбав також, щоб австрійський уряд виділив земельну ділянку та 300 тис. корон для побудови єпархіальної семінарії у Станіславові.

За час єпископства у Станіславівській Єпархії Митрополит Андрей Шептицький написав до вірних шість послань: «Перше слово Пастиря» (до вірних), «Наша програма» (до духовенства), «Правдива віра» (до вірних на Буковині), «Християнська родина» (до духовенства та вірних), «До моїх любих гуцулів» (гуцульським говором) та «На грані двох віків» (до духовенства та вірних).

За короткий час свого служіння в Станіславівській Єпархії Митрополит Шептицький відвідав безліч парафій і першим із вищих ієрархів Греко-Католицької Церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні з вірними. Саме гуцульським діалектом Архієрей написав послання до гуцулів, осучаснений уривок з якого ми подаємо нижче (упорядкування професорки права Зорислави Ромовської):

«Об’їхавши Ваші красні гори дізнався, як Ви живете, і полюбив Вас так, що дуже жаль було мені Вас залишати. Повернувшись додому, почав міркувати над тим, що міг би ще для Вас зробити. І збагнув, що Вам буде приємно і корисно, якщо в окремому листі зберу хоча б найважливіше з тих наук, які Вам виголошував, коли перебував з Вами.

Самі бачили, що не пожалкував для Вас ні сил, ні здоров’я. Як міг, — часом і захриплим голосом, —проповідував Вам слово Боже. Ви охоче слухали мої бесіди і брали собі їх до серця. Завдяки цьому ми так пізнали один одного, так щиро полюбили, і стільки золотих ниток любові понасновувалося між мною і Вами, що, я певен, радо приймете від мене й цього листа, якого Вам здалеку надсилаю.

Цим листом я хочу утвердити Вас у добрих справах і водночас застерегти від зла: хочу, щоби Ви мали від мене і письмову науку, яку могли б читати у читальнях, які я Вам у кожному селі заснував. Ви про це пам’ятаєте й уже знаєте, оскільки я говорив Вам про них.

Скрізь поміж Вами знайшов я щирих і добрих християн, які мені обіцяли: письменні  — що будуть різні добрі книжки читати, а неписьменні – що цього читання будуть уважно слухати.

Це дало мені велику радість, тому й сьогодні, коли я посилаю цього листа, уже знаю, що не буде в наших горах жодної християнської душі, в яку б не проникла ця моя бесіда. Те, що в нім написано, — то слово Боже, — буде перечитано і на полонинах, і на царинах, і у хатах, і при роботах.

Послухають це читання старі, що уже незабаром мають померти та перед судом Божим стати, послухають і молоді та й, може, на ціле життя щось з нього собі затямлять.

Тому сьогодні, коли пишу цього листа, здається мені, що усі Ви стоїте переді мною так близько, наче бачу ще раз той щирий сердечний гуцульський народ, який мене слухав, коли я йому слово Боже проповідував. І серце моє б’ється з радости від того, що можу ще раз до нього звернутися і слово Боже йому проголосити».