Дорогі брати і сестри!

“Надійся і дій зі створінням” – це тема Всесвітнього дня молитви за збереження створіння, який відзначатиметься 1 вересня 2024 року. Тема взята з Послання святого апостола Павла до римлян (8, 19-25), де він пояснює, що означає для нас жити згідно з Духом і зосереджує увагу на безсумнівній надії спасіння, яка народжується з віри, а саме – в оновленому житті в Христі.

1. Почнемо з питання, на яке, можливо, немає очевидної відповіді. Якщо ми справді є вірянами, як ми здобули віру? Це не просто тому, що ми віримо в щось трансцендентне, непідвладне розуму, у недосяжну таємницю далекого і віддаленого Бога, невидимого і невимовного. Скоріше, як каже нам святий Павло, це тому, що Святий Дух живе в нас. Ми є віруючими, бо сама Божа любов “влилася в наші серця” (Рим 5, 5) і Дух тепер справді є “запорукою нашої спадщини” (Еф 1, 14), постійно спонукаючи нас прагнути до вічних благ згідно з повнотою автентичної людської сутності Ісуса. Дух дає віруючим можливість бути творчими й активними в милосерді. Він посилає нас у велику подорож духовної свободи, яка, однак, не усуває напруження між способом мислення Духа і способом мислення світу, плоди якого протилежні один одному (пор. Гал 5, 16-17). Ми знаємо, що першим плодом Духа, який об’єднує всі інші, є любов. Керовані Святим Духом, віруючі є дітьми Божими і можуть звертатися до Нього словами “Авва, Отче” (Рим 8, 15), як це робив Ісус. Навіть більше, вони можуть робити це зі свободою тих, хто більше не піддається страху смерті, бо Ісус воскрес із мертвих. Це наша велика надія: Божа любов перемогла і продовжує перемагати все. Дійсно, навіть перед обличчям фізичної смерті майбутня слава вже забезпечена для тих, хто живе новим життям Духа. Ця надія не розчаровує, як це було підтверджено в нещодавній буллі з нагоди майбутнього Ювілею [1].

2. Отже, життя християнина – це життя віри, активне в милосерді та багате надією, оскільки ми очікуємо на прихід Господа в славі. Нас не турбує “затримка” Парузії, другого пришестя Христа; для нас важливим є питання, чи “Син Людський, прийшовши, знайде віру на землі” (Лк 18, 8). Віра – це дар, плід присутності Духа в нас, але це також завдання, яке ми повинні виконувати добровільно, підкоряючись Ісусовій заповіді любові. Такою є благословенна надія, про яку ми повинні свідчити. Але де, коли і як ми повинні нести це свідчення? Безумовно, піклуючись про плоть стражденного людства. Як люди, які наважуються мріяти, ми повинні мріяти з широко розплющеними очима, натхненні бажанням любові, братерства, дружби і справедливості для всіх. Християнське спасіння входить у глибину світового страждання, яке охоплює не лише людство, але й увесь всесвіт, саму природу та ойкос, дім і середовище життя людства. Спасіння охоплює створіння як “земний рай”, матір-землю, яка має бути місцем радості та обітницею щастя для всіх. Наш християнський оптимізм ґрунтується на живій надії: ми усвідомлюємо, що все влаштовано на славу Божу, до остаточного завершення в Його мирі та до тілесного воскресіння в праведності, коли ми переходимо “від слави до слави”. Проте з плином часу ми не звільняємося від болю і страждань: усе створіння стогне (пор. Рим 8,19-22), ми, християни, плачемо (пор. Рим. 8, 23-25), і сам Дух волає (пор. Рим. 8, 26-27). Цей стогін втілює побоювання і страждання, а також тугу і бажання. Він дає голос нашій довірі до Бога і нашій залежності від Його люблячої, але вимогливої присутності серед нас, коли ми з нетерпінням чекаємо виконання Його плану, який є радістю, любов’ю і миром у Святому Духові. 

3. Усе створіння, охоплене цим процесом нового народження, із плачем очікує свого визволення: йдеться про невиде зростання, яке подібне до “гірчичного зерна, що стає великим деревом” або “закваски в тісті” (пор. Мт 13, 31-33). Початок крихітний, але очікувані результати можуть виявитися безмежними у своїй красі. Подібно до очікування народження – об’явлення дітей Божих – надію можна розглядати як можливість залишатися непохитною серед негараздів, не занепадати духом у часи скорботи чи перед обличчям людського зла. Християнська надія не розчаровує і не обманює. Зойк створіння, християн і Духа – це передчуття й очікування спасіння, яке вже триває; одначе ми продовжуємо переживати те, що святий Павло описує як “скорботу, утиски, переслідування, голод, наготу, небезпеку, меч” (Рим 8, 35). Отже, надія – це альтернативне бачення історії та людських справ. Вона не ілюзорна, а правдива, з реалізмом віри, яка бачить невидиме. Ця надія є терплячим очікуванням, як в Авраама. Я думаю про великого візіонера віри Йоахима Флорського, калабрійського абата, який, за словами Данте Аліг’єрі, “був наділений духом пророцтва” [2]. У часи жорстоких конфліктів між Папством та Імперією, хрестових походів, спалаху єресей і зростаючого світського життя в Церкві Йоахим запропонував ідеал нового духу співіснування між людьми, заснованого на вселенському братерстві та християнському мирі, плід життя, прожитого в дусі Євангелія. Я говорив про цей дух соціальної дружби і вселенського братерства у “Fratelli Tutti”, але ця гармонія між чоловіками і жінками повинна також поширюватися на створіння, у “локалізованому антропоцентризмі” (Laudate Deum, 67) і у почутті відповідальності за гуманну й цілісну екологію – шлях до спасіння для нашого спільного дому і для нас, які в ньому живемо.

4. Чому у світі так багато зла? Чому так багато несправедливості, так багато кровопролитних воєн, які вбивають дітей, руйнують міста, забруднюють навколишнє середовище і залишають матір-землю скривдженою і спустошеною? Опосередковано нагадуючи про гріх Адама, святий Павло зазначає: “Ми знаємо, що все створіння аж донині стогне в муках” (Рим 8, 22). Моральна боротьба християн пов’язана зі “стогоном” створіння відтоді, як воно “зазнало марноти” (в. 20). Всесвіт і кожне створіння в ньому стогне і прагне нетерпляче, щоб його теперішній стан був подоланий і відновлений первісний. Таким чином, наше визволення включає визволення всіх інших створінь, які, солідаризуючись зі становищем людини, опинилися в ярмі рабства. Саме створіння, як і людство, було поневолене, хоч і не з власної вини, і нездатне відповідати своєму призначенню, а саме своєму сталому сенсу та меті. Вона підлягає розпаду і загибелі, що посилюється людським зловживанням природою. Водночас, спасіння людства в Христі є безсумнівною надією і для створіння, адже “саме створіння звільниться від неволі тління і здобуде славну свободу дітей Божих” (Рим 8, 21). Отже, завдяки відкупленню Христа можна з надією споглядати на зв’язок солідарності між людиною й усім іншим створінням.

5. У нашому сповненому надії та наполегливому очікуванні славного Пришестя Ісуса Святий Дух робить нас, спільноту віруючих, пильними; Він постійно супроводжує нас і закликає до навернення, до зміни способу життя, щоб протистояти деградації нашого довкілля та долучатися до соціальної критики, яка передусім є свідченням реальної можливості змін. Це навернення полягає в тому, щоб залишити позаду зарозумілість тих, хто хоче панувати над іншими і над самою природою, змушує викорінити будь-яку маніпуляцію і натомість прийняти смирення тих, хто піклується про інших і про все створіння. “Коли люди претендують на місце Бога, вони стають своїми найлютішими ворогами” (Laudate Deum, 73), бо гріх Адама заплямував наші фундаментальні стосунки: з Богом, з самими собою, один з одним і з всесвітом. Усі ці взаємини потребують цілковитого відновлення, спасіння та “виправлення”. Жоден з них не може бути проігнорований, бо якщо бракує хоча б одного, усе інше зазнає краху.

6. Отже, сподіватися і діяти зі створінням означає, перш за все, об’єднати зусилля і йти разом з усіма чоловіками і жінками доброї волі. Таким чином, ми можемо допомогти переосмислити “серед іншого, питання людської влади, її значення та її межі. За кілька десятиліть наша сила неймовірно зросла. Ми досягли вражаючих і приголомшливих технологічних успіхів, але не усвідомили, що в той же час ми перетворилися на дуже небезпечних істот, здатних загрожувати життю багатьох створінь і нашому власному виживанню” (Laudate Deum, 28). Неконтрольована влада створює монстрів, а потім обертається проти нас. Тому сьогодні існує нагальна потреба встановити етичні межі розвитку штучного інтелекту, оскільки його здатність до обчислень і симуляції може бути використана для панування над людством і природою, замість того щоб бути задіяною для служіння миру і цілісного розвитку (див. Послання на Всесвітній день миру 2024).

7. “Святий Дух супроводжує нас у кожну мить нашого життя”. Це чітко усвідомлювали хлопчики і дівчатка, які зібралися на площі Святого Петра в перший Всесвітній день захисту дітей, що відбувся в неділю Трійці. Бог – це не абстрактне поняття нескінченності, а люблячий Отець, Син, який є другом і Спасителем кожної людини, і Святий Дух, який скеровує наші кроки на шляху милосердя. Покора Духу любові докорінно змінює спосіб нашого мислення: з “хижаків” ми стаємо “хліборобами” саду. Земля довірена нашій опіці, але продовжує належати Богові (пор. Лев 25,23). Це і є “богословський антропоцентризм”, яким позначена юдео-християнська традиція. Претендувати на право володіти і панувати над природою, маніпулюючи нею на власний розсуд, є, таким чином, формою ідолопоклонства, прометеївською версією людини, яка, сп’яніла від своєї технократичної влади, зарозуміло робить землю “безблагодатною”, позбавленою Божої благодаті. Дійсно, якщо Божа благодать – це Ісус, який помер і воскрес, то слова Бенедикта XVI, безумовно, звучать правдиво: “Не наука відкупляє людину: людина рятується любов’ю” (Spe Salvi, 26), любов’ю Бога в Христі, від якої ніщо і ніхто ніколи не зможе нас відділити (пор. Рим 8, 38-39). Таким чином, створіння не є статичним чи замкненим у собі, але постійно спрямованим до майбутнього. Сьогодні, завдяки відкриттям сучасної фізики, зв’язок між матерією і духом постає перед нашим розумінням усе більш інтригуючим.

8. Отже, захист створіння є не лише етичним, але й глибоко богословським питанням, оскільки це точка перетину таїнства людини і таїнства Бога. Цей перетин можна назвати “творчим”, оскільки він бере початок в акті любові, яким Бог створив людину в Христі. Цей творчий акт Божий уможливлює й обґрунтовує свободу і моральність усієї людської діяльності. Ми вільні саме тому, що створені на образ Божий, яким є Ісус Христос, і, як наслідок, ми є “представниками” створіння в самому Христі. Трансцендентна (богословсько-етична) мотивація зобов’язує християн сприяти справедливості та миру у світі, насамперед через універсальне призначення благ. Йдеться про об’явлення дітей Божих, на яке чекає створіння, стогнучи, як у муках пологів. На кону не лише наше земне життя в історії, але й, передусім, наше майбутнє у вічності, ешафот нашого блаженства, рай нашого миру в Христі, Господі космосу, розп’ятому і воскреслому в любові.

9. Отже, сподіватися і діяти разом із створінням означає жити втіленою вірою, такою, що може увійти в сповнену страждань і надії “плоть” інших, розділяючи з ними очікування тілесного воскресіння, до якого віруючі вибрані в Христі Господі. В Ісусі, вічному Синові, який прийняв людську плоть, ми є справжніми дітьми Отця. Через віру і хрещення починається наше життя в Дусі (пор. Рим 8, 2), святе життя, яке проживаємо як діти Отця, як Ісус (пор. Рим 8, 14-17), оскільки силою Святого Духа в нас живе Христос (пор. Гал 2, 20). Таким чином, наше життя може стати піснею любові до Бога, до людства, до створіння і для створіння, і знайти свою повноту у святості [3].

Рим, Латеранська базиліка, 27 червня 2024 р.

ФРАНЦИСК 

[1] Пор. Буллу з нагоди звичайного ювілею 2025 року Spes Non Confundit (9 травня 2024 р.).

[2] Божественна комедія, Парадізо, Канто XII, 141.

[3] Росмінський священник Клементе Ребора висловив це поетично: “Коли створіння підноситься в Христі до Отця, усе таємничим чином стає муками народження. Скільки потрібно вмирати, щоб народилося життя! Але з однієї лише Матері, яка є божественною, ми щасливо приходимо на світ. Ми народжуємося для життя, яке любов народжує в сльозах. Її туга, тут, внизу, є поезією; але тільки святість може завершити пісню” (Curriculum vitae, “Poesia e santità”: Poesie, prose e traduzioni, Мілан 2015, с. 297).

Інформаційна служба Бюро УГКЦ з питань екології