Є свідчення, що з початку VI ст. у храмі Успіння в Гетсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, тому церкву на Сіоні стали вважати місцем її Успіння. Однак на сьогодні історики не знають про місце її смерти, та де є її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять — в Ефесі, куди нібито її узяв з собою святий євангелист Йоан Богослов. У Ефесі ще сьогодні показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефеського Собору 431 року, який окреслив догму про її богомате­ринство. У творах святих Отців до четвертого століття нема нічого про Успіння Богоматері. Святий Епіфаній Кипрський († 403) пише: “Хай досліджують святе Письмо та не знайдуть там свідчення ані про смерть Марії, ані про те, що вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що вона похована чи не похована. І коли Йоан перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою святу Діву”.

Лише після IV сторіччі починають церковні письменники на основі передання писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це святий Григорій з Тур († 594), а на Сході — єрусалимський патріарх Модест († 634), від нього першого маємо проповідь про Успіння, святий Андрій Критський († 712) та святий Йоан Дамаскин († 749). Два останні святі Отці залишили по три проповіді про Успіння.

Святий Йоан Дамаскин вірить у те, що Пресвяту Богородицю з тілом і душею узяли на небо.

У кінці VII й початку VIII ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на її чудесне Успіння, але і на її возне­сення на небо з тілом та душею. Найцікавіший речовий доказ про Успіння подає святий Йоан Дамаскин. У своїй другій проповіді на Успіння, покликаючись на незнану для нас Історію Євтимія, каже, що Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву на честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царго­рода й хотіла там покласти тіло Пресвятої Богородиці. У зв’язку з цим вона звернулася до єрусалимського патріарха Ювіналія († 458), який тоді якраз був на Халкедонському Соборі (451). Той розповів їй передання про те, що після того, як відкрили гріб для апостола Томи, то не знайшли тіла Божої Матері. Замість тіла, патріарх прислав Пульхерії похоронну ризу Пресвятої Богородиці. Останнім автором на Сході, який зібрав усе про Успіння, є візантійський церковний письменник Никифор Каліст Ксантопул († 1335). Він написав також синаксарі для Тріоді й святих на цілий рік.

Святий Йоан Дамаскин вірить у те, що Пресвяту Богородицю з тілом і душею узяли на небо. В одній зі своїх проповідей на її Успіння він каже: “Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівицтво при своїм Різдві, зберіг і її тіло нетлінним після смерти. Годилося, щоб та, що у своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе ство­ріння почитало її як Матір і як Слугиню Бога”.

Свята Церква святкує Успіння Богоматері, бо в небі вона за нас заступається.

У нашій богослужбі на Успіння відбивається уся традиція і віра Церкви перших століть у її чудесне Успіння і внебовзяття з тілом і душею. “У молитвах невсипущу Богородицю і в заступ­ництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. *Бо як Матір Життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”.

Свята Церква святкує Успіння Богоматері, бо в небі вона за нас заступається. “У різдві дівство зберегла Ти, в успіння світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Ма­тір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші”. У першій стихирі на вечірні Церква закликає: “О дивне чудо! Істочник Життя кладеться у гробі, і гріб стає драбиною до неба. Веселися Гетсиманіє, святий Богородичний доме! Закличмо вірні, маючи приклад архангела Гавриїла: Благодатна, радуйся! З Тобою Господь, подавай світові Тобою велику милість”.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Успіння належить до найдавніших Богородичних празників. Його започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі. Спочатку святкування пам’яті Успіння під впливом Ефеського Собору наголошувало швидше на привілеї її богоматеринства і тому мало назву “Свято Марії-Богоматері”.

В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого († 529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня “Пам’ять Богоматері”, тобто пам’ять її Успіння. У Сирії у V ст. цей празник мав назву “Пам’ять Блаженної”.

Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння по цілій візантійській державі й наказав святкувати його 15 серпня, бо в той день він отримав світлу перемогу над персами.

У VI сторіччі цей празник отримує свою теперішню назву — Успіння Пресвятої Богородиці. У перших століттях не всі Церкви Сходу празнували Успіння в той самий час. Олександрійський патріарх Теодосій († 567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а празник її Унебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Бого­родиці Діви Марії, а 9 серпня — Вознесення тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня.

Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння по цілій візантійській державі й наказав святкувати його 15 серпня, бо в той день він отримав світлу перемогу над персами.

На Заході празник Успіння під впливом Сходу з’явився дещо пізніше. Його прийняли у Римі за папи Сергія I (687-701), а з Риму той перейшов до інших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різний час. Рим, ідучи за Сходом, празнував Успіння 15 серпня, Франція — 18 січня, Іспанія після Собору в Толедо 656 року — 18 грудня. У римському місяцеслові VII ст., який приписують святому Єронімові, про 18 січня сказано: “Смерть Пречистої Діви Марії”, а 14 серпня: “Унебовзяття”. Однак у римському календарі з VIII століття є вже тільки один празник — Успіння 15 серпня.

ЗВИЧАЇ

У Західній Церкві, починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870), щораз більше намагалися, загальну віру Церк­ви в чудесне Успіння і Внебовзяття Пречистої Богородиці проголо­сити догмою святої віри. Це завдання узяв на себе папа Пій XII († 1958). Він, узагальнивши думки всіх єпископів Католицької Церкви своєю Апостольською Конституцією “Всемилостивий Бог”, 1 листопада 1950 року цілому світові урочисто проголосив: “Владою Господа нашого Ісуса Христа, святих апостолів Петра й Павла і нашим власним авторитетом проголошуємо, заявляємо й визнача­ємо як Богом об’явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, сповнивши біг свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави”.

У нашій Церкві з празником Успіння пов’язані ще два інші церковні Богородичні празники: Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні — 2 липня і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопратії — 31 серпня.

Деякі старовинні типіки подають, що на празник Успіння, а не на Преображення треба благословити виноград. У грецькім Ніколо-Касулянськім типіку з XII-XIII ст. читаємо: “Треба знати, що на Успіння Пресвятої Богородиці 15 серпня після божественної Літургії буде благословення винограду, який споживаємо в церкві за давнім звичаєм”. Те саме говорить Синайський типік 1214 року. Типік Лаври святого Атанасія на Атоні приписує благословення винограду на 15 серпня.

У нас є звичай благословити зілля на Успіння. Наш типік о. Дольницького каже: “Де є звичай, то після Заамвонної молитви або по отпусті Літургії, буває благословення зілля”.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ