У суботу, 20 липня, у монастирі Преображення Господнього отців василіян, що на Ясній Горі у Гошеві, відбулось молитовне свято для сестер-монахинь Чину святого Василія Великого, які прийняли чернечий стан. Чин вічних обітів сестрам уділив Владика Микола Семенишин, Єпископ-помічник Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.

Спершу на церковному подвір’ї Владику Миколу вітали діти та вірні, чисельно зібране монашество Чину святого Василія Великого з різних куточків України та світу, а також священнослужителі Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.

Відтак відбулася Архієрейська Божественна Літургія, у часі якої Владиці Миколі співслужили запрошені отці Чину святого Василія Великого та Згромадження Найсвятішого Ізбавителя.

У часі моління Владика Микола виголосив проповідь, у якій звернувся до присутніх, розважаючи над значущістю й містерією хреста як символічного знамена вчення нашої Церкви:

«Хрест є не лише таїнственним знаком Сина Господнього, він є розпізнавальним знаком кожного християнина. Це не якийсь звичайний символ, а квінтесенція усього Євангелія, сама суть християнства. До тієї міри, що без хреста ніхто не може називатися Христовим учнем. Слово про хрест є ключем до розуміння самого Ісуса Христа».

«Ісус при першій зустрічі зі своїми учнями покликав їх іти за Ним. Відтак упродовж усього періоду перебування з Ісусом вони вчилися, що то означає — йти за Ним. Бо часто виявлялося, що вони йшли не за Ісусом, а за чимось іншим: за своїм уявленням про Нього чи за образом, який створили про Нього інші люди. Ісус постійно спілкувався з учнями, щоб обʼявити їм Себе, щоб показати їм Своє правдиве обличчя, щоб вони могли пізнати Його», — зауважив Архієрей.

А відтак закликав вірних роздумати над мотивацією власної віри: «Можливо, і ми, дорогі у Христі, хоч належимо до Христових учнів завдяки святому Таїнству Хрещення, хоч вважаємо себе Його послідовниками, ще не пізнали до кінця нашого Господа. Можливо, і ми йдемо радше за нашим уявленням про Ісуса, ніж за Ним самим».

«Чим є хрест Ісуса? Або радше, що хрест обʼявляє нам про Icyca? Обʼявляє Його велику любов до нас із вами: Ісус, полюбивши своїх, що були у світі, до кінця полюбив їх (див. Йо. 13, 1). Оте “до кінця” означає аж до самої смерті, не в хронологічному сенсі, а в сенсі інтенсивності: бути готовим прийняти смерть з любові до іншої людини. Саме про цю готовність йти до кінця пригадує нам Господній хрест», — мовив Єпископ-помічник.

«Ісус пояснює нам, що означає йти за Ним: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною» (Лк. 9, 23). Відректися себе самого означає вміти казати собі “ні!”. Це дуже важлива здатність людини вміти сказати собі “ні”, щоб відповісти Богові “так”. Треба сказати “ні” своїм невпорядкованим звичкам, егоїзмові, схильності до розкоші й комфорту, байдужості та лінивству. Сказати “ні” всьому тому, що в нас є неправдиве, не перемінене й не наповнене любовʼю», — зауважив проповідник.

З його слів, відректися від себе самого означає поставити в центр своєї уваги ближнього і бажати добра йому більше, ніж собі: «Бо коли ми думаємо про себе й бажаємо добра насамперед собі, то так ми не відрікаємося від себе, а замикаємося у собі, замикаємося у своєму егоїзмі, у своєму самолюбстві. А все це є запереченням любові. Все це не дає життя. Воно може деякий час лише підтримати в нас земне животіння. Однак життя воно не дає і не може дати. Це парадокс любові: живе не той, хто гарячково думає, як спасти своє життя і забезпечити себе якомога довше, а живе, у повному сенсі цього слова, лише той, хто дає від себе щось для інших, остаточно — дає себе іншим».

Опісля Владика Микола звернувся до сестер-монахинь: «Дорогі сестри, ходімо за Христом, взявши на свої рамена власний хрест. Робімо це так, як це зробили багато святих перед нами. Робімо це так, як зробили та продовжують робити наші брати й сестри, які пішли на фронт, щоб дати свідоцтво Божій правді. Їхня перемога є участю у перемозі самого Господа Ісуса над силами зла і пекла. Вона також є запорукою нашої особистої та всенародної перемоги. Нашою зброєю у цій жахливій війні є сила Божа, сила правди Господньої любові, яка пломенить з Його хреста. Просімо в нашого Господа наповнити наше серце цією життєдайною силою!».

Згодом, у часі Літургії, після молитви «Отче Наш», Архієрей уділив Чин вічних обітів трьом сестрам-монахиням — Катерині Стасик, Естері Козун та Агнії Андріїв. Вони зачитали свої обіцянки й отримали Конституції сестер Чину святого Василія Великого, щоб могти відповісти на заклик Христа “Коли хочеш ввійти в життя, зберігай заповіді”, нагрудний хрест, як знамено хреста Господнього, вервицю, як “меч духовний, яким є слово Боже в Ісусовій молитві“, обручку, яка пригадує “вірність Христові, який тебе покликав і тісну злуку зі своїми співсестрами” та запалену свічку — “на спомин, що чистим і чеснотливим життям та добрим прикладом маєш стати світлом для світу, на збудування ближніх та прославу Бога”.

Одразу після цього продовжилась Божественна Літургія, де кожен присутній у соборі мав нагоду приступити до Таїнства Євхаристії.

Після сокровенного дійства Владика Микола привітав черниць з цією визначною подією та побажав завжди у своєму служінні відчувати Божу любов та ділитися нею з іншими. Своєю чергою, сестри-монахині подякували Архієрею за уділення Чину вічних обітів, а також за постійну духовну опіку.

Незабаром до сестер звернулась Архімандриня м. Марчела Рункан, ЧСВВ, яка привітала сестер з важливим кроком на стежині служіння Господеві.

Також з вітальним словом виступила протоігуменя с. Даниїла Винник, яка подякувала монахиням за їхнє “так” та за сміливість відповісти на запрошення Спасителя.

На завершення у святині лунав духовний гімн України «Боже Великий, Єдиний», а Владика Микола уділив присутнім архієрейське благословення.