Сьогодні минає 50 років, як 1 травня 1974 року Владика Йосафат Федорик у с. Вільхівці, Жидачівського р-ну на Львівщині (у приватному будинку батьків о. Романа та о. Ярослава Іваників) висвятив священника катакомбної Української Греко-Католицької Церкви, довголітнього політв’язня та в’язня сумління о. Павла Василика на Єпископа.

Нині маємо найбільше завдячувати за служіння Богові у важкі часи підпілля.  Крім того, його пам’ятаємо як доброго вчителя та будівничого, що ревно працював на благо своєму народові. Владика Павло виховав для УГКЦ чимало священників, в пам’яті яких Єпископ досі залишається зразковим прикладом для сучасників.

Світлі спогади про Владику Павла, плоди його добрих справ, завжди будуть жити в серцях вірних та  духовенства, зазначають на фейсбук-сторінці Синоду Єпископів УГКЦ.

Павло Василик народився 8 серпня 1926 року в с. Бориславці, Перемиського повіту (тепер Польща) в національно свідомій родині, в якій було 11 дітей. Уже в юначому віці він розпочав боротьбу з окупантами: допомагав ліками повстанцям, писав антибільшовицькі вірші, носив патріотам машинки для друку.

1 квітня 1947 року, за доносом стукача, КГБ заарештував його у Львові. Присуд стандартний — «зрада бальківщині» й «антисавєцка пропаганда» — статті 54.1а та 54.11.

Перше ув’язнення владика Василик відбував від 1947-го до 1955-го. 1 січня 1950 року Павла Василика висвятив на диякона Єпископ Віктор Новіков з Риму, єзуїт Східного обряду.

1951-52 рр. владика Василик, будучи ще дияконом, відбував покарання у м. Спаську, Кемеровської області. 1953 року «визволителі» запроторили Павла Василика до Ольджераса (Алтайський край), де був засуджений і Юрій Шухевич, син головного командира УПА. 1954-го він перебував у концтаборі м. Омська.

Аж 1956-го повернувся владика на Тернопільщину в Бучацький район, де жила родина. А 18 листопада 1956 року сталася знаменна подія в житті Павла Василика. У княжому місті Львові, на вулиці Вечірній, його висвятив на греко-католицького священника Владика Микола Чарнецький (1884 – 1959), редемпторист, апостольський візитатор для Волині й Підляшшя.

На Тернопільщині розпочав душпастирську діяльність.

У 1956-1959 рр. Владика Василик, ще будучи священником, провадив велику душпастирську роботу на Станіславівщині, Тернопільщині, Закарпатті, Львівщині, Криму. Тільки 1957 року «органи правопорядку» двічі провокували замахи на життя єпископа. На початку 1959 року його арештували в Станіславові. Йому інкримінували статті 54. 1а та 54. 11.

Друге ув’язнення Єпископ відбував у Дубравлазі (селище Потьма-Явас, Мордовія) від 1959 до 1964 р. У цьому таборі перебував і святої пам’яті Блаженніший Патріарх, Ісповідник віри Йосиф Сліпий. 1964 року вийшов з ув’язнення. Після цього він відбував ще 5 років заслання, згідно з вироком 1959 року.

1 травня 1974 року Владика Йосафат Федорик, ЧСВВ, Екзарх українських греко-католиків на Центральну Азію у с. Вільхівцях, Жидачівського району Львівської області висвятив священника підпільної УГКЦ Павла Василика Єпископом катакомбної УГКЦ.

Єпископ Павло Василик ніс людям Божу правду у Галичині, Закарпатті, Волині, Рівненщині, Хмельниччині, Дніпропетровщині, Одещині, Москві, Ленінграді, Криму, Прибалтиці. У багатьох містах і селах засновував церковні громади. Багато разів у Преосвященного відбирали ризи й літургічні книги, погрожували арештом. А він відповідав: «Заберете в мене ризи, мені нові пошиють. Не даєте нам церкви, а ми маємо сотні, бо кожний дім української католицької родини є для нас Церквою».

4 серпня 1987 року група українського духовенства, ченців, черниць і мирян на чолі з Владикою Павлом Василиком заявила на весь світ про свій вихід із підпілля до повнокровного релігійного життя. Заява була направлена Святішому Отцеві Іванові Павлові ІІ, папі Римському; копія – президентові Михайлові Горбачову. Із єпископів заяву підписав тільки владика Павло Василик.

17 липня 1988 року у Зарваниці Єпископ Катакомбної УГКЦ Павло Василик у співслужінні з багатьма священниками відправив Архиєрейську Службу Божу, в якій взяло участь майже 30 тисяч вірних (КГБ нарахував 40 тисяч).

17 вересня 1988 року він був запрошений на зустріч в Москві. За круглим столом Єпископ обговорював релігійні питання із чотирма сенаторами США та представниками Верховної Ради СРСР.

7 лютого 1989 року Владика Павло очолює делегацію до Москви, вимагає від кремлівських можновладців відновлення статусу УГКЦ.

16 травня 1989 року, напередодні з’їзду народних депутатів СРСР, до Москви знову прибуває делегація УГКЦ у складі єпископів Павла Василика, Софрона Дмитерка, Филимона Курчаби, отців Григорія Сімкайла, Володимира Війтишина, Тараса Сеньківа, Ігоря Возьняка, численних вірних, щоб зустрітися із президентом Горбачовим.