Минулого тижня ми знову і знову стали свідками прикрого факту про те, що росія, не маючи успіху на полі бою, намагається осягнути його на міжнародній арені. Вона незмінно прагне розсварити Україну з країнами-союзницями, і чи не найбільше саме з Польщею. І почалася ця гра не в 2022 році, і не в 2014, а триває вона вже декілька сторіч. На жаль, історія нікого так і не навчила, що кожного разу, коли росії вдавалося пересварити Польщу з Україною, вона поступово, до певної міри, згодом загарбувала собі обох…

Як відомо, минулої неділі біля КПП «Дорогуськ» протестуючі польські фермери агресивно висипали частину зерна з українських вантажівок, які перетнули кордон.

А до чого тут росія, запитаєте ви? Це ж поляки повелися, м’яко кажучи, нетолерантно, ба більше того і агресивно…

Та всі ми є свідками того, як по Європі зростає російська пропагандистська активність. Росіяни досить швидко і еластично підходять до того, які змісти запроваджувати, а які припиняти поширювати через медіа, соціальні мережі та інші інформаційні канали. В інформаційній війні проти України РФ охоче використовує тамтешніх кишенькових підкуплених політиків, заяви яких можуть слугувати доказами на підтримку тез кремля…

Та, можливо, польським фермерам під впливом російської пропаганди так і не зрозуміти, як доводиться збирати врожай українським аграріям? Можливо, не будучи в зоні ризику, польським фермерам так і не зрозуміти, що таке розміновувати поля й ризикувати життям, щоб засіяти або зібрати врожай? А тим паче, коли вони цього не пережили, польським фермерам так і не зрозуміти, що таке Голодомор і чому цілувати хліб, якщо навіть окрайок його випадково впаде на землю? А нас так бабусі вчили…

Хліб українці називають «святим», «Божим даром», «батьком», «годувальником», «головою», «розпорядником». Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В обрядах та звичаях хліб символізує життя.

Не можна згортати крихти хліба на підлогу – треба на долоню. Викидати хліб – гріх. Не ріжеться хліб — крається. Як серце. Напевно, кожен пам’ятає з дитинства ці прості бабусині настанови. На все життя…

І розсипане зерно на пункті пропуску «Ягодин-Дорогуськ» – теж гріх. Крім усього іншого.

Але якщо вищенаведені аргументи для тих, хто цього не пережив, є незрозумілими, то є щось таке, що є спільним і для польського, і для українського християнських народів!

Коли стався інцидент – була неділя. І як по всіх польських, так і по всіх українських храмах служилися в той час Божественні Літургії. Дозвольте тут навести в приклад фрагмент проповіді Преосвященного Владики Діонісія Ляховича, Апостольського екзарха для українців-католиків візантійського обряду в Італії, про Євхаристію, який може дати найкращий коментар на інцидент із висипаним українським зерном на кордоні…

Євхаристія, яку звершуємо в Божественній Літургії, безпосередньо пов’язана із щоденним життям. Вся природа і все життя – це велика Євхаристія. Все, що Бог створив, має жертовний характер, воно існує в постійному сопричасті між собою. Коли б перервався ланцюг жертовності природи, пошкодився б увесь ланцюг життя у цьому світі. Тільки людина може спротивитися цій жертовності. Але якщо людина не живе жертовно-євхаристійно, то участь у євхаристійній жертві перетворюється для неї «на суд і осудження» (пор. І Кор. 11, 29), на життєве роздвоєння і протиріччя. Про цей зв’язок говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай його тоді, коли це тіло наге. Не приноси йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це моє Тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили»… Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник».

В Євангеліях є багато мови про хліб. Ісус з учнями ходить полями, серед пшеничних ланів. Він розповідає притчу про господаря, який посіяв добре зерно, але прийшов уночі ворог і засіяв кукіль. Він оповідає про сіяча, що сіє зерно, і воно падає на різний ґрунт. Каже, що зерно гірчичне криє в собі великий динамізм: маленьке воно, а виростає деревце… Йде мова про зерно, яке господар посіяв, і воно, незалежно від того чи спить господар, чи відпочиває, кільчиться, сходить, росте. Він рахує скільки зерна у пшеничному стебельці.

Отже, коли Iсус бере хліб у свої руки, складає подяку і каже: «Це моє Тіло, що за вас ламається…», в його думці та в серці виринає довга історія хліба. Скільки ж потрібно праці, щоб хліб покласти на стіл! Господар мусить підготувати поле, посіяти зерно: воно, як впаде в землю, завмирає. Згодом сходить стебельце, росте, розвивається, цвіте і рясний плід приносить… Приходить час жнив: господар жне пшеницю, згодом молотить і просіює, очищаючи добре зерно від полови. Потім меле, а жінка місить та пече. Нарешті, хліб на столі, його ламають або нарізають, їдять – його проковтують і таким чином хліб перетворюється у тіло людини. У цьому хлібі – життя Ісуса Христа!

На відпущення гріхів… Євхаристійне життя забирає гріх світу: «Ось Агнець Божий, який забирає гріх світу» (Йо 1, 29). Грішні люди судять Iсуса, б’ють, терням увінчують, вбивають. Але гріх людей завмирає в особі Iсуса Христа, гріх не відбивається на інших, як в законі «зуб за зуб, око за око». Він не віддає злом за зло. Зло зникає в його Особі, не поширюється далі, не творить структури зла або культури смерті.

Треба тих, що роблять на «спомин Ісуса Христа», Агнців Божих, що гріх світу забирають… Такими є християни, що беруть участь в євхаристійному таїнстві, у таїнстві хліба й вина. Християни, які живуть євхаристійно, не дозволять, щоб гріх, який впав на них, переходив на інших, не дозволять перетвoрювати гріх у гріховну структуру. Гріх інших людей завмирає в їх особі, і тим самим вже тут і тепер звершується спасительна дія.

Видатний професор літургіст Роберт Тафт на Соборі монашества, який відбувався у Львові в 2004 році, сказав, що «мета Євхаристії – це не тільки перетворити хліб та вино, а перемінити тебе і мене у Христа». Відправа Євхаристії є «для нас», щоб «нас усіх, що від одного тіла і чаші причащаємося, з’єднати одне з одним на причастя єдиного Святого Духа» (Епіклеза Літургії св. Василія).

Так багато дискусій у фейсбуці навколо цього інциденту з українським зерном, доходить до суперечок, взаємних звинувачень, образ тощо… Та чи не краще і українцям, і полякам, в яких цими днями розпочався Великий піст, ввійти більше в молитовну тишу за мир, не реагувати на провокації пропагандистів, не відписувати, а радше стати цим агнцем, на якому гріх вмирає, і не відбивається, не створюється структура пліток і сварок. І це також євхаристійний спосіб життя. Не дозвольмо, щоб ніщо і ніхто не пересварив два дружні народи. Доносімо полякам правду без образ, щоб вони й надалі пізнавали цю правду та визволялися від злобної пропаганди.