Ми в Україні звикли щодня жити в небезпеці смерті. Тому мусимо поводитися так, щоб у будь-яку хвилину могти стати перед обличчям нашого Небесного Отця. Усі наші дівчата і хлопці, які пройшли російський полон, розповідали: «Ми не знали, скільки ще будемо жити — може одну годину, може один день, може один тиждень. Але знали, що ту годину, той день хочемо прожити гідно». Так сьогодні живе український народ! Про це сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у проповіді під час Божественної Літургії в українській громаді в Кошице (Словаччина) 28 січня, у неділю Блудного сина за григоріанським календарем.

На початку проповіді Блаженніший Святослав передав присутнім вітання зі зболеної України. Він зауважив, що сьогодні у Євангелії ми чули притчу про доброго батька, Бога Отця. А в тих двох синах, які втрачали, віднаходили, помирали, воскресали, кожен із нас впізнає себе. Бути сином, донькою Божою — це те, що робить нас собою. Про це пише Департамент інформації УГКЦ.

У притчі ми чуємо, як син каже батькові віддати йому частку спадщини. На той час забрати в батька частину своєї спадщини ще за його життя означало сказати: «Тату, ти для мене вмер». Навіть коли син іде геть, тато все одно сподівається на його повернення. Цікаво, що син починає повертатися тоді, коли пригадує, що він людина і має гідність. Гідною людиною його творить те, що він є сином свого батька, і це тягне його додому.

Центральна подія цієї притчі — обійми. Син іде додому і думає, як виправдатися, він прагне не батька, а батькового хліба. Але тато першим кидається до сина з обіймами. Відтак каже слугами принести одяг, перстень, тобто повернути йому гідність.

«Цікаво, — зауважив Предстоятель, — можна втратити синівство навіть далеко не відходячи від тата. Бо і старший син, чуємо вкінці притчі, не потребує батька, але його майна. Він не потребує його батьківства і свого синівства, а хоче козенятка, щоб повеселитися зі своїми друзями. Свого тата він проміняв на бенкет і вечірку. Але батько відкритий і до одного, і до другого».

Патріарх зауважив, що обійми Бога Отця, відчуття власної гідності як синів і дочок Божих нам передає своїми обіймами Христова Церква. Вона обіймає і тих, кого війна відкинула далеко від дому. Бо доля емігранта, чужинця — це завжди доля упокорення, інколи зневаги й насмішки.

«Де би вас не занесла доля, пам’ятайте — обійми Батька і вашої матері-Церкви завжди відкриті», — звернувся до присутніх Блаженніший Святослав. Відтак подякував Словаччині за зичливість до українців.

Після Літургії відбулася зустріч Блаженнішого Святослава з українською громадою, яка проживає в Кошице, зокрема з дітьми, молоддю УМХ, представниками громадського й культурного середовищ.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ