«Сповнився час, і Царство Боже близько» (Мр. 1, 15). Саме цими словами розпочинається Пастирське послання Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ про оновлення церковного календаря, яке було зачитане минулої неділі по всіх наших храмах.

Як пригадуєте, щороку в часі наближення до великих свят розбіжності в календарі неабияк пожвавлювали дискусії в українському суспільстві. Цікаво, що в цих суперечках брали участь як віруючі, так і ті, хто не ототожнював свою приналежність до однієї з Церков спадкоємиць Володимирового хрещення. А ще більшого розпалу ці дискусії набрали з початком гібридної війни проти України в 2014 році, і не говорячи вже про повномасштабний напад в 2022 році… І в цьому відігравала основну роль уже не стільки навіть сама тема точності календарно-астрономічних правил чи якихось богословських засад, як радше відмежування від усього того, що може мати відтінок тотожності з країною-агресоркою або ще більше − розглядатися як духовно-культурна експансія. А це тому, що за старим календарним стилем (юліанським календарем, впровадженим у 46 р. до н. е. Юлієм Цезарем), на сьогодні, на відміну від більшості християн світу, святкують лише декілька Церков. Між ними − Православні церкви росії, Сербії, Македонії та Грузії.

І ось сповнився насправді той історичний час, коли ми нарешті святкуватимемо більшість великих християнських свят (нерухомі свята) з цілим світом.

«Відтепер, — наголошено в посланні, — УГКЦ в Україні, починаючи з 1 вересня 2023 року Божого, у відповідь на знаки часу дотримуватиметься григоріанського стилю у відзначенні нерухомих свят, які ми обчислюємо за астрономічним сонячним календарем. Дні рухомих свят, які підраховують за місячним календарем, зберігаються згідно з теперішньою Пасхалією — ми очікуємо на те, що невдовзі всі християнські Церкви встановлять спільний осучаснений спосіб визначення дати Пасхи».

Рухомі і нерухомі свята

Поділ свят чи празників нашого церковного року характеризується тим, що він бере до уваги не тільки сам предмет вшановування, себто кого вшановуємо, але також і час, коли ми ті празники святкуємо. З огляду на час усі свята церковного року діляться на дві великі групи: свята рухомі і нерухомі. В основі будь-якого календаря лежить обертання Землі навколо своєї осі – доба і обертання Місяця навколо Землі – місяць. Завдяки цим двом астрономічним циклам вираховуються дати рухомих свят. Обертання ж Землі навколо Сонця (рік) є підґрунтям для затвердження днів для нерухомих свят. Празник Пасхи є осередком рухомих свят, а празник Христового Різдва є осередком свят нерухомих.

Коли йде мова про нерухомий празник Різдва Христового, то, на відміну від рухомої Пасхи, тут все значно простіше. Адже, як відомо, не тільки католики, а й більшість православних Церков світу користуються точнішим зреформованим в 1582 р. папою Григорієм XIII «григоріанським календарем» (православні Церкви на прикладі григоріанського прийняли в 1923 р. схожий, так званий неоюліанський календар). Таким чином більшість християн світу зійшлися на спільній нерухомій даті Різдва Христового − 25 грудня.

Першу велику реформу календаря здійснив у 46 році до н. е. верховний жрець Риму Юлій Цезар. На той час цей календар був найпрогресивнішим і найточнішим. Вже з ІV століття ним користувалися усі християнські країни.

Але з часом з’ясувалося, що він не є досконалим: юліанський рік був на 11 хвилин довшим, аніж сонячний. Математично ті «зайві» 11 хвилин за 128 років утворювали один «додатковий» день. А вже за півтора тисячоліття календар відставав на десять реальних днів. Це і стало причиною того, що у 1582 році папа Григорій XIII провів реформу юліанського календаря, розпорядившись вилучити з лічби року 10 днів. А щоб ця помилка у майбутньому не накопичувалася, вирішили «з кожних 400 років викидати 3 доби». У середньому за 400 років тривалість тропічного року за григоріанським календарем становить 365,2425 доби, що всього лише на 26 секунд перевищує тропічний календарний рік. Таким чином григоріанський календар точно відтворює астрономічні події.

Ці календарі ще називають: старого і нового стилю. Тому в церковних календарях ми можемо побачити дві колонки із позначками «Ст.с.» і «Н.с.». Різниця між новим і старим стилями у ХХ та ХХІ століттях – 13 днів, тобто старий стиль на 13 днів «відстає» від нового. Саме тому 1 січня за старим стилем припадає на 14 за новим. І ми святкуємо Новий рік 14 січня, називаючи його Старим Новим роком, тобто Новим роком за старим стилем. За цим розрахунком, святкуючи Різдво 7 січня, ми відстаємо від реальної дати на 13 днів, яка на початку була 25 грудня. На практиці таким чином неточний юліанський календар призводив до того, що нерухоме свято Різдва фактично стає рухомим, тільки його зміщення відбувалося протягом тривалого часу — століття. Над цим ніхто особливо не замислювався, однак, до прикладу, Тарас Шевченко відзначав Різдво 6 січня. Натомість 1900 року ця дата змістилася на день, і відтоді ми святкували вже 7 січня. Зі століттями ця різниця тільки б зростала. Так в 2100-му році за юліанським календарем дата Різдва змістилася б ще на один день – з 7 на 8 січня…

А тепер повернемось до Пасхи. Чому дата святкування змінюється кожного року і чому наразі в Україні неможливо святкувати разом з усім світом?

Якщо для святкування Різдва був визначений та прийнятий як католиками, так і православними один нерухомий день, то з Пасхою все значно складніше. Вже у перші століття християни, розкидані по всій Римській імперії, живучи в різних культурних середовищах, святкували спомин Господньої смерті й воскресіння (Святу Пасху) в різні дні. У ІІ столітті були деякі Церкви, які святкували Пасху разом із юдеями, незважаючи на те, припадав цей день на неділю чи ні, оскільки Христос історично помер, за синоптичними Євангеліями (Матей, Марко, Лука), на другий день Песаху (єврейська Пасха), або, згідно з Євангелієм від Івана, у сам день Песаху. Деякі святкували Великдень на наступну неділю після Песаху. Єврейське свято Песах випадало на 14 нiсана (в єврейському релiгiйному календарі − перший місяць року). За розрахунками дослiдникiв, найімовірніша дата розп’яття Ісуса − 7 квітня. Перші християнські громади, до яких входили переважно євреї, відзначали Великдень після весняного повного місяця. А християнські громади, які сформувалися зокрема між греками, святкували Пасху після весняного рівнодення.

У 325 роцi на Нiкейському соборi встановили, що Великдень потрібно відзначати за такими трьома критеріями: у першу неділю після весняного повного місяця та весняного рівнодення. Весняний повний місяць — це перший повний місяць, що наступив після дня весняного рівнодення. Цей метод обчислення дати Пасхи прийняли усі Церкви. Таким чином, Пасха за місячним календарем буває в один визначений час, а за календарем громадянським, сонячним, отримує різні дати з відрізком 35 днів – з 22 березня по 25 квітня за новим стилем.

Коли з’явилися розбіжності між православними та католиками?

Остаточно це сталося у XVI столітті після реформи календаря Папою Григорієм ІІІ. Оскільки юліанський календар, як уже зазначалося, на той час мав серйозні розбіжності з астрономічними підрахунками. Але ця реформа календаря не була сприйнята на Сході, оскільки, як відомо, вже від 1054 року Католицька та Православні церкви були між собою поділені.

Згодом, розуміючи серйозність похибки юліанського календаря, більшість Православних церков у 1923 році ввели так званий новоюліанський календар (новий стиль), що збігається з григоріанським календарем. Проте щодо обчислення Пасхалії, то Православні церкви через різні причини, про які мова йтиме згодом, не погодилися перейти на новий стиль.

На сьогодні для пасхальних розрахунків на Заході використовується григоріанська пасхалія, на Сході − олександрійська. Обидві вони засновані на принципі, згідно з яким Пасха має звершуватися у перший недільний день після першого повного місяця, що настає після весняного рівнодення. А часта розбіжність дат «православної» та «католицької» Пасх зумовлена, по-перше, відмінностями в датах «церковних» пасхальних повних місяців, які давно вже не відповідають реальним астрономічним явищам (ці таблиці були складені ще у IV–VI століттях, але на Сході їх ще й досі використовують). А по-друге, різницею між сонячними календарями. Таким чином у православних і католиків межі святкування Пасхи однакові – від 22 березня до 25 квітня. Але «православне» 22 березня – це 4 квітня григоріанського календаря, а 25 квітня – відповідно 8 травня. Але інколи бувають і астрономічні співпадіння, які дарують людству, попри всі витворені різниці, святкувати християнську Пасху разом: у 2010-му, 2011-му, 2014-му; 2017-му; 2025-му; 2028-му і т.д.

І хто ж правий в обчисленні Пасхалії – католики чи православні?

Католицький світ підійшов до цього питання з огляду на логіку та практичність: якщо календар відстає, то його слід було поправити і далі йти в ногу із природою. Для східної (православної) ментальності важливіше дотримуватися первісної традиції. Однією з найбільших незгод є те, що дата святкування Воскресіння, згідно з новим календарним стилем, може припасти перед єврейською Пасхою, або ж в самий день, що, згідно з євангельським описом, не може бути. Ісус помер перед Пасхою, а воскрес вже після неї. На думку Східних церков, це є прямим порушенням постанов першого Вселенського Собору, який постановив відносити дату Великодня після святкування Мойсеєвої Пасхи. Цікаво, що в 1997 році в Сирії (у знищеному на сьогоднішній день війною м.Алеппо) відбулася екуменічна нарада Католицької та Православних церков, де було досягнуто низку важливих домовленостей щодо майбутньої уніфікації дати Пасхи. Адже через неточність юліанського календаря та стародавність пасхальних таблиць, які були складені ще у IV-VI століттях, виникає чимало невідповідностей із древніми правилами і в православному світі. Так, якщо навіть взяти, до прикладу, 2016 рік, то перша неділя після астрономічного рівнодення (21 березня) і першого весняного повного місяця (23 березня, середа) припадала на 27 березня. Це і був «законний день» католицького Великодня за григоріанським стилем, і він відповідав всім нормам загальноприйнятої давньої пасхалії. Отці Нікейського Собору могли би це підтвердити. Але за «відсталим» юліанським календарем цей день датувався 14-им березня і не міг бути пасхальним, оскільки фіктивне юліанське рівнодення, яке відстає від реального на 13 днів, припадало тільки на 3 квітня. Тому православні в 2016 році святкували Великдень уже після другого весняного повного місяця. Так відбувається у кожен 5-й, 8-й, 11-й і 19-й роки 19-річного циклу. Тим самим, справедливо відзначає наш прикарпатський астроном зі світовим іменем академік Іван Климишин: «Православна Церква порушує ті ж самі постанови, за виконання яких все ще продовжує боротися».

Тому наразі, дні рухомих свят (ряд свят і празників, які залежать від того, коли припадає Великдень) зберігатимуться згідно з попередньою Пасхалією. А найкращим вирішенням усіх цих проблем може стати, за погодженням усіх Церков, визначення одного спільного дня для християн усього світу, про що йде мова останніми роками.