Щороку 26 червня Українська Греко-Католицька Церква відзначає День мирянина. З цієї нагоди пропонуємо сім думок блаженнішого Любомира Гузара про місію та способи апостоляту, якими він свого часу поділився із членами молодіжного руху УГКЦ «Українська молодь — Христові».

Про це інформує Департамент інформації УГКЦ.

Сам факт роздумів про мирян — уже добрий знак. Уже саме запрошення поділитися думками про апостолят мирян мене дуже втішило, бо воно віддзеркалює усвідомлення потреби мирянського апостоляту в житті нашої Церкви зокрема і суспільства загалом. Словом — добрий знак — молодь не пірнула у вигідну дрімку.

Апостолювати — це значить проповідувати, ширити Божу науку. Існує таке поняття, як клерикалізм, згідно з ним, проповідь Божої науки належить винятково священнослужителям або, як популярно кажеться, духовним особам. Не може бути сумніву про дуже серйозний обов’язок священнослужителів якнайчастіше, можливо, словами святого апостола Павла «в пору і невпору» голосити Боже слово.

Миряни також повинні брати активну участь в апостолюванні Божого слова. Про це дуже гарно і чітко висказалися учасники Патріаршого Собору, який недавно відбувався в Івано-Франківську. Його учасниками були єпископи, священники, монахи та миряни. Сказати, що також миряни говорили про такий обов’язок духовних осіб — це далеко не все, бо всі учасники Собору в той священний обов’язок додали і мирян.

Апостолювати — це значить проповідувати Боже слово, а не людську мудрість. Треба собі дуже солідно усвідомити, що таке апостолювання. Пригадуючи знову слова святого апостола Павла, що апостолювати — це значить проповідувати Боже слово, а не людську мудрість. Упродовж віків багато мудрих людей дуже успішно висловлювали певні життєві правди, які надають глибокий зміст людській поведінці та належно скеровують ту поведінку в напрямі щасливого буття. Це правда, яку не треба заперечувати, але не можна забувати, що людська мудрість, як і людське щастя, обмежені, а інколи навіть можуть завести у сліпий кут. Цього також не треба заперечувати.

Немає нічого ціннішого на світі, ніж могти людині показати дорогу до неба. Краса і важливість апостолювання Божої науки полягає власне в тому, що, з одної сторони, воно має солідну непомильну підставу Божого об’явлення, а з другої  — воно спасаюче.

Як апостолює мирянин? Живим словом, письмом і приміром свого життя. Він може це робити живим словом, наприклад, пригадуючи своєму сусідові, що Господь також його любить і про нього дбає. Може це робити письмом, наприклад, публікуючи християнський часопис. Дуже ефективний спосіб апостолювання — приміром власного життя.

Слова дуже важні та потужні, але вони далеко не такі переконливі, як конкретний примір щоденного життя. Поведінка християнина вдома чи у громаді, на заводі, в уряді, чи у сповнюванні своєї професії може і повинна застановити тих, хто його бачить, запитати: чому цей чоловік чи ця жінка так поводяться, чесно та з щирим бажанням зробити ближньому добро? Такий спосіб апостолювання, до прикладу, абсолютно відкритий для всіх. Не потребує нічого іншого, як бажання поділитися Божими дарами зі своїми ближніми.