Народився майбутній святий Юрій (Георгій) в Каппадокії (область в Малій Азії), виріс у глибоко віруючій християнській сім’ї.

Вступивши на службу до римського війська, святий Георгій, красивий, мужній і хоробрий у битвах, був відмічений імператором Діоклетіаном (284-305). Його прийняли до варти імператора із званням коміту – одного із старших воєначальників.

Імператор-язичник, що багато зробив для відродження римської могутності, ясно розумів, яку небезпеку становить для язичницької цивілізації торжество Розіп’ятого Спасителя. Останніми роками правління він особливо посилив гоніння на християн. На раді сенату в Нікомідії Діоклетіан надав усім правителям повну свободу в розправі над християнами і обіцяв свою допомогу.

Святий Георгій, дізнавшись про рішення імператора, роздав убогим свій маєток, відпустив на волю рабів і з’явився в Сенат. Мужній воїн Христа відкрито виступив проти імператорського задуму, визнав себе християнином і закликав всіх визнати віру в Христа. Імператор, який любив і прославляв Георгія, спробував умовити його не губити своєї молодості, слави і честі, та принести, за звичаєм римлян, жертву богам.

Георгій відмовився. Тоді Діоклетіан звелів піддати Георгія найвитонченішим тортурам. Але святий Георгій повстав зціленим після тортур. Коли воїни відвели його в капище, де був імператор, останній не вірив своїм очам і думав, що перед ним інша людина або примара. Багато хто тоді увірував у Животворящого Бога християн. Двоє знатних сановників, святі Анатолій і Протолеон, таємні християни, негайно відкрито сповідали Христа. Їх відразу, без суду, за наказом імператора усікли мечем. Пізнала істину й цариця Олександра, дружина Діоклетіана, що знаходилася в капищі. Вона теж поривалася прославити Христа, але її утримав один із слуг імператора і відвів у палац.

Вирішивши, що святому допомагає чаклунство, імператор покликав волхва Афанасія, щоб той зумів позбавити святого чудодійної сили або отруїв його. Волхв підніс святому Георгію дві чаші із зіллям, одне з яких повинно було зробити його покірним, а інше – убити. Але й зілля не діяло – святий, як і раніше, викривав язичницькі марновірства і славив Істинного Бога.

Знаючи, що ніколи ні волхвування, ні відомі йому боги не могли воскресити мертвого, імператор, щоб осоромити віру святого в Христа, велів негайно воскресити померлого. Після молитви святого Георгія біля гробниці земля затряслася, гробниця відкрилася, мертвий ожив і вийшов. Волхв Афанасій, припавши до ніг святого Георгія, визнав Христа Всесильним Богом і просив прощення за гріхи, здійснені в невіданні. Проте це не переконало імператора: він в люті наказав відтяти голови Афанасію і воскреслому, а святого Георгія знову кинув до темниці. Люди з різними недугами почали проникати в темницю і там отримували від святого зцілення й допомогу. Звернувся до нього в скорботі землероб Глікерій, у якого зліг віл. Святий утішив його і завірив, що Бог поверне вола до життя. Побачивши вдома живого вола, землероб по всьому місту почав прославляти Бога християнського. За наказом імператора Глікерій був схоплений і страчений.
Діоклетіан востаннє спробував змусити святого принести жертви ідолам. Почали готувати суд при капищі Аполона. Останньої ночі святий мученик старанно молився, а коли задрімав, побачив Самого Господа, Який підняв його Своєю рукою, обійняв і поцілував. Спаситель поклав на голову великомученика вінець і сказав: «Не бійся, і сподобишся царювати зі Мною».

На ранок у суді імператор запропонував святому Георгію нове випробування – стати своїм співправителем. Святий мученик з удаваною готовністю відповів, що імператорові з самого початку слід було не мучити його, а надати подібну милість, і висловив бажання негайно йти в капище Аполона. Всі чекали, що святий Георгій принесе жертву богам. Він же, підійшовши до істукана, створив хресне знамення і звернувся до нього, як до живого: «Чи ти хочеш прийняти від мене жертву як Бог?» Біс, що був в ідолі, закричав: «Я не Бог і ніхто з подібних до мене не Бог. Єдиний Бог тільки Той, якого ти проповідуєш. Ми із ангелів, що служили Йому, зробилися відступниками, і, одержимі заздрістю, спокушаємо людей». «Як же насмілюєтеся ви бути тут, коли сюди прийшов я, служитель Істинного Бога?» – запитав святий. Почувся шум і плач, ідоли впали.

Зчинилося загальне сум’яття. На шум поспішила свята цариця Олександра. Пробираючись через натовп, вона кричала: «Бог Георгіїв, допоможи мені, оскільки Ти Єдиний Всесильний». У ніг великомученика свята цариця славила Христа, зневажаючи ідолів і тих, хто поклонявся їм.

Діоклітіан негайно ухвалив смертний вирок великомученикові Георгію і святій цариці Олександрі, яка без опору пішла за святим Георгієм на страту. Святий у гарячій молитві просив Господа, щоб Він простив мучителів, які не відали, що творять, і привів їх до пізнання Істини. Спокійно й мужньо святий великомученик Георгій схилив голову під меч. Це сталося 23 квітня 303 р.

Святий Георгій міг стати талановитим полководцем і здивувати світ військовими подвигами. На час смерті йому не було й 30 років. Поспішаючи з’єднатися з воїнством Небесним, він увійшов до історії Церкви як Побідоносець.