Літургійні читання Євангелій Пасхального періоду переповнені контрастами між розчаруванням і зневірою та великою радістю і надією!

Емаус – образ нашої життєвої дороги…

У Світлий вівторок ми чули розповідь євангелиста Луки про подорож двох учнів. Сповнені смутку, відчаю і розчарування, вони йдуть з Єрусалиму до Емаусу. Дорога до Емаусу є неправильною дорогою, адже вона у протилежний бік від Воскреслого Христа. І, як відомо, цих двоє учнів із числа сімдесяти пішли нею вже після того, як почули звістку, що Ісус воскрес від жінок та решти апостолів. Та все ж у їхніх серцях перемагає смуток, розчарування та зневіра… І саме тут постає перед нами картинка Христа – Доброго пастиря, який залишає отару і йде шукати тих, що загублені. Ісус іде з нами, навіть нашою неправильною дорогою, не залишає нас, коли ми віддаляємось від нього. Ми часто сприймаємо Ісуса ще й досі мертвим, думаємо, що як не будемо йти до Нього, то Він так і лежатиме, стаючи дедалі меншою точкою на нашому життєвому горизонті. Можемо вибрати найгірші дороги, які лиш пропонує нам життя; але Ісус від нас не відмовиться, Він залишить ідеальні для нас дороги і крокуватиме по тих інших разом із нами.

Історія апостола Томи – це історія кожної людини…

Сентименти розчарування та зневіри огорнули не лише учнів, що повертаються до Емауса. Щось доволі схоже ми спостерігали і в Томину (провідну) неділю. Про апостола Тому у нас склався вже певний стереотип як того, що жив у постійному сумніві, хоч був це лише один момент його життя. Ми нераз навіть жартома використовуємо цей фразеологічний зворот в адресу своїх знайомих: «Ти, Томо невірний»…

І справді з апостолом Томою відбувається те саме, що і з учнями по дорозі до Емаусу. Він довірив усе своє життя Христові. Пішов слідом за ним. Але Христа розіп’яли і в очах Томи закінчилося усе зі смертю. Інші Апостоли вже раніше побачили воскреслого Христа, діляться з Томою цією радістю. Але його розчарування не дозволяє йому покластися на чужий досвід. Бажання вкласти палець в рану Христову сьогодні видається нам дещо зухвалим жестом. Однак Євангелист Іван на прикладі Томи демонструє усьому людству, наскільки ми у пошуках видимих знаків є сліпі і слабкі у нашій вірі. Нераз ми готові завдати болю навіть Христові, щоб тільки переконатися у чомусь. Це Євангеліє демонструє тайну людської недовіри, що готова калічити, вкладати палець у свіжу рану… Однак, Господь дозволяє це людині і таким чином намагається переконати нас у своїй близькості та любові, адже Він – не явище, а присутність, яка панує над нашою реальністю і здатна преобразити будь-який момент нашого життя. Ісус на прикладі Томи показує нам, що він бажає мати міцні й довірливі стосунки з нами. Заради цього він помер, заради цього воскрес і готовий дати торкнутися своїх болючих ран, аби лише ти і я повірили. Однак Бог хоче входити в наше життя не лише через наші розчарування, зневіру та наші рани, а через звичайнісіньку любов. Тома збагнув це. Тому після зустрічі з Воскреслим він безстрашно проповідував Христову науку в Індії, Месопотамії, Персії, Палестині, Ефіопії та Парфії. І наостанок, як і решта апостолів, помер мученицькою смертю.

Історія апостола Томи – це історія кожної людини. Адже люди, котрі сьогодні визнають християнство, не можуть фізично бачити Спасителя. Часто вони не можуть спостерігати видимих знаків та чудес. Проте вони і надалі залишаються ревними та відданими послідовниками Христової віри та науки. Бо для правдивої та щирої віри не потрібні чуда, не потрібні знаки. Достатньо того, що наш Спаситель Воскрес, Він знаходиться біля кожного з нас, він промовляє в глибини нашого серця, прощає та любить, Він чекає та підтримує, Він завжди «з нами Бог».

Ідімо за жінками до гробниці…

Третя неділя після Пасхи присвячена жінкам Мироносицям. Євангеліє від Марка в цю неділю повертає нас до розповіді про воскресіння Христове.

Христос своїми стражданнями і смертю дійшов до самого пекла, щоб здолати його силу. Здавалося, що все пропало! Христа розіп´яли, вбили, поховали, поставили сторожу… Однак, все-таки є хтось, хто не втрачає надії! Це Жінки Мироносиці, які несуть миро, щоб помазати мертве тіло Христове. Вони були присутніми, коли здіймали Ісуса з хреста. Вони останні, що зійшли з гори Голгофи, і тому, мабуть, через це саме вони стануть першими, які принесуть звістку про Христове воскресіння. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, і говорили між собою: хто нам відкотить камінь від входу до гробу?

Однак, коли вони приходять до гробу, то цієї перепони, про яку вони так щиро переживали, вже немає, бо камінь відкочений. «Камінь відвалився, гріб спорожнів», як ми співаємо на стихирах Вечірні.

Скільки таких каменів сьогодні лягло на наших серцях! Це може бути і зневіра, і розчарування, і біль втрати, хвороби, війна…

А хто ж нам камінь відкотить від входу до нашого серця, щоб туди запросити Воскреслого Христа, а разом з Ним і спокій, і радість та надію?

Євангелія визнає, що жінки-мироносиці боялися, але їхній страх не є перепоною до творення добрих діл. Любов завжди перемагає! Не потрібно замикатися в своїх страхах! Потрібно просто іти і робити добро! І нерідко побачимо, що камінь, про який ми так сильно боялися, переживали, виявиться уже відкоченим! Не потрібно боятися якогось «чорного дня», який може ніколи і не настати, однак нашими страхами ми вже приносимо його у наше життя і без його настання…

З журбою радість обнялась… Звичайно, що під час Великодніх свят журба не покидає нас, ми не забуваємо про долю України з затяжною війною, проте кондак воскресний нам голосить: «Хоч і до гробу зійшов ти, Безсмертний, то адову зруйнував ти силу і воскрес, як переможець, Христе Боже, жінкам мироносицям звістивши: Радуйтеся. І мир дарував ти своїм апостолам, упалим же подав воскресіння. А після воскресіння чуємо заклик «Радуйтеся!», «Мир Вам!».

Воскрес Христос! Воскресне й Україна!

о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор часопису “Нова Зоря”