Маю двох братів, я є середущим сином моїх батьків. Хотів би тут також, можливо забігаючи наперед, висловити свою вдячність моїм батькам за те, що добре мене виховали, що прищепили мені любов до Бога, до родини, але й до рідного села, до людей, до сусідів. Хотів би подякувати і вже покійним моїм бабусям і дідусям. Бо навіть одного разу дідусь по лінії матері, так скажімо, мав таке пророцтво, не хочу казати в якому контексті, але він в такий свій спосіб висловився. Як я був у третьому чи четвертому класі, він сказав: „Тобі, напевне, треба бути ніким іншим, як „ксьондзом“, — як сказав він“. Воно так тоді прозвучало, і я, Богу дякувати, є священником».

Освіта

Навчався Микола Семенишин у Глибоківській та Богородчанській загальноосвітній школах, де у 1999 році здобув повну загальну середню освіту. Розповідаючи про зародження власного покликання до священства, владика Микола наголошує, що не пригадує якийсь конкретний момент із життя, який став би вирішальним. «Вже від малого хлопця я десь відчував [покликання до Священства], тому що з великою радістю йшов до церкви і прислуговував у церкві. Тоді мені це дуже подобалося. Я почувався таким малим, але вже відповідальним, бо був біля престолу, біля священника, допомагав священнику одягатися, приготовлятися до Служби Божої. І це мені подобалося. Пізніше, коли закінчував школу, я стояв на роздоріжжі. Були дві можливі дороги, куди йти: спортивний, фізкультурний технікум або духовна семінарія. Скажу так, мені важко давалися такі науки як математика, фізика, хімія, і коли дізнався, що в семінарії не буде цих предметів, то попрямував прямо в семінарію (сміється — ред.)», — зазначає Архієрей.

У 1999–2005 роках Микола Семенишин навчався в Івано-Франківській теологічній академії. «У семінарії було цікаво. Відразу наприкінці першого курсу мене призначили на служіння паламарем. В нас у Івано-Франківській семінарії були постійно чотири паламарі. Вчився, як звичайно шість років. Скажу, що я ніколи не планував десь продовжувати навчання. На той час я думав, що мені вистачає шість років семінарійної формації, навчання, щоб бути священником. Але десь на четвертому чи п’ятому курсі отець Олег Каськів одного дня покликав мене і запитав, які в мене плани, як я думаю далі жити, можливо, десь продовжувати навчання, і запропонував мені навчання закордоном — у Римі. На це я, звичайно, заперечив, не хотів, бо для мене це було щось таке неможле — вчитися на іноземній мові. Але Господь так у своєму провидінні скерував, що я продовжив навчання, на яке мене благословив світлої пам’яті владика Софрон Мудрий», — пригадує єпископ семінарійні роки.

У 2005–2008 роках — у Папському Терезіанському університеті в Римі на факультеті духовного богослов’я, де здобув науковий ступінь ліценціата богослов’я. «Там я мав ласку познайомитися з такими великими святими як Тереза від Дитятка Ісуса, Тереза Авільська, святий Іван від Христа, і, в якійсь мірі, їхньою духовністю, кармелітанською духовністю, я стараюся жити», — наголошує Архієрей.

Священниче служіння

Майбутній єпископ Микола Семенишин був висвячений на диякона Владикою Софроном Мудрим, Єпархом Івано-Франківським, 25 листопада 2004 року. Священничі свячення також прийняв із рук Владики Софрона Мудрого 29 травня 2005 року у Марійському духовному центрі «Зарваниця». Але чому власне у Зарваниці? Відповідь на це питання дає сам владика: «Якраз, якщо не помиляюся, у 2005 році була перша проща Івано-Франківської Єпархії до Зарваниці. Духовенство, миряни на чолі з єпископом відбували свою першу прощу. І після того кожного року кожна єпархія провадить такі прощі. Я мав велику радість і дуже з цього вдячний Богородиці. Це також мені є таким стимулом, щоб я поглиблював свою любов і набожність до Богородиці, зокрема Зарваницької».

8 квітня 2008 року його було призначено адміністратором парафії Святого Михаїла в м. Порте (єпархія Пінероло, Італія), а 19 жовтня 2009 року — парафіяльним сотрудником парафії Святого Верано в Аббадіа Алпіна у тій самій єпархії. «Після закінчення навчання в Римі, Боже провидіння так спровадило, що я опинився на півночі Італії в невеличкій єпархії Пінероло 50 км від Турину. Там я мав перші кроки душпастирського служіння. Це було зокрема для італійців, італійською мовою і в латинському обряді. Також я пробував і декілька разів організовував наших українських людей, але на тих теренах в той час наших вірних було досить мало. Практично, ми мали Літургію для українців лише на Різдво і на Великдень», — мовить владика Микола.

11 жовтня 2011 року призначений віцеректором Івано-Франківської духовної семінарії.

1 серпня 2013 року став особистим секретарем Блаженнішого Любомира Гузара. Звершував це служіння до смерті патріарха в 2017 році. Це був знаковий період у формації майбутнього єпископа: «Можна було б дуже багато розповідати, бо це справді був такий дуже серйозний досвід, за який дякую Богові, — могти бути секретарем Блаженнішого Любомира. Як і в кожного секретаря, в мене були обов’язки, які потрібно було виконувати. Це різного роду інтерв’ю, зустрічі, приватного чи публічного характеру, які мені як секретареві приходилося організовувати. Цікавий, незабутній і повчальний досвід був разом молитися з Блаженнішим Любомиром. У приватній каплиці у Княжичах кожного дня ми молилися Службу Божу, і вона була особливою. Відчулося, що він був таким Божим чоловіком, Божою людиною і просто бути з ним — це був великий досвід. Можливо, мої слова є дуже-дуже бідними, обмеженими, щоб описати досвід, який я пережив, але також, мені здається, що і час своє робить, тому думаю, що, можливо, десь попереду я по-іншому буду завжди згадувати той досвід пережитого і по-іншому буду ним ділитися. Можливо, не так словами, як способом свого життя. А цього я дуже прагну».

Від 1 вересня 2017 року — духівник Київської Трьохсвятительської духовної семінарії.

Єпископська діяльність

27 жовтня 2022 року у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець Франциск поблагословив вибір Синоду Єпископів УГКЦ і номінував отця Миколу Семенишина єпископом-помічником Івано-Франківської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви, надавши йому титулярний осідок Юнки Мавританської. Про це обрання владика Микола дізнався по телефону від Блаженнішого Патріарха Святослава: «Кожне обрання, кожна перша новина, походить, звичайно, від Блаженнішого Святослава, нашого Патріарха. Одного дня його секретар отець Олег сконтактував зі мною і сказав, що Блаженніший Святослав бажає мати зустріч. На превеликий жаль, я тоді не дуже добре почувався на здоров’ї і тому не міг не міг особисто мати з ним зустріч. Ми домовилися про телефонну розмову. Відповідно, при цій розмові Блаженніший Святослав сказав мені, що Святіший Отець Франциск благословив рішення нашого Синоду про обрання мене єпископом і просить моєї згоди. Як ви розумієте, я згодився», — розповідає він.