Розпочинає статтю журналіст з розповіді про відвідини Святоюрського пагорба та спільної молитви у соборі Юра разом з єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ владикою Володимиром Груцою. Про це розповідає пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
Стефана Баєра застала повітряна тривога. «Єпископ Володимир Груца знизує плечима: „Що ви маєте на увазі? Нам піти в підвал чи залишитися тут?“ Пронизливий сигнал тривоги більше не дратує його. У західноукраїнському Львові, з одного боку, звикли, а з іншого — ракетних обстрілів не очікують. Або принаймні не дуже, тому що єпископ дає мені дуже точні вказівки щодо поїздки до Івано-Франківська на випадок ракетного обстрілу», — зазначає він.
Звичайно, — продовжує далі журналіст, — ми не йдемо в підвал на розмову, але залишаємося біля кавоварки, навпроти історичного собору Святого Юра, який тривалий час був головним храмом Української Греко-Католицької Церкви.
«Завжди, коли приходили росіяни, греко-католицька Церква була переслідувана: і за царів, і за Сталіна, і тепер за Путіна. Я думаю про це, коли вдосвіта входжу до собору Святого Юра у Львові, де вже збираються на молитву», — пише автор і ділиться, що згодом цю думку йому підтвердить єпископ-помічник Донецького екзархату Максим Рябуха, який у вечірньому Івано-Франківську присвятить йому дві години для детальної розмови.
«Звідки, запитую єпископа-салезіянина з багатостраждальної Східної України, він ще бере сили сподіватися на гідне життя? „Диявол винахідливий, але Бог всемогутній!“ — відповідає він. Володимир Путін хоче не просто завоювати Донбас чи утримати Крим, а хоче знищити український народ. Владика Максим, половина єпархії якого перебуває під російською окупацією, у цьому цілком впевнений. І все ж він вірить у силу змученого українського народу, у перемогу правди та близький кінець війни», — мовиться у статті.
За його словами, хоробрість греко-католицьких єпископів вражає. «У катедральному соборі Івано-Франківська Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, якого в Україні просто називають „Наш Патріарх“, вітає мене сяючою посмішкою: „Але ти сміливий, що прийшов сюди!“ — каже він і яскраво згадує нашу зустріч у Відні. Але хоробрі не ті відвідувачі, які вже мають у кишенях зворотний квиток, а його священники та єпископи, які залишалися з народом за будь-яких обставин — на фронті та під час бойових дій. Ця Церква, криваво переслідувана Сталіним і всіма його наступниками, озирається на досвід мучеництва. Це, вочевидь, додає сил і духовної наснаги: Блаженніший Святослав каже, що його церква в Івано-Франківську має понад 200 кандидатів у священники, значно більше, ніж у Києві, де у нього є „лише“ 70», — зазначає Стефан Баєр.
«Багато єпископів повідомляють про травмованих, поранених, наляканих людей. За останні кілька годин я зустрів у Львові двох відважних жінок: це 27-річна Ліза з Преморська, яка перші два тижні вторгнення провела в тісному, переповненому підвалі на околиці Києва. Молода архітекторка не злякалася, коли її оточували перелякані діти та жінки.
І ось я зустрічаю Ольгу, яка тримає за руку свого шестирічного сина у львівському Гарнізонному храмі. Коли чоловік загинув на фронті, вона посварилася з Богом. Вона знаходила розраду в зустрічах з іншими вдовами та з військовими капеланами Греко-Католицької Церкви. Її маленький син дуже сильний: «Він повинен рости і тримати свою маму», — каже він сильним, майже чоловічим голосом. «А коли мама сумує, я мушу розповідати смішні історії, як це робив колись тато», — додає автор статті.