Введення в храм Пречистої Діви Марії — подія, що наповнює порожнечу Божою присутністю
Поглянувши на Дванадесяті свята, які відзначає наша Церква, можемо побачити, що подія Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії стоїть в одному ряду з іншими Господськими та Богородичними празниками, хоча не записана у Святому Письмі. Про це свято, частину історії спасіння людства, нам переказує живе Передання Церкви Христової. Тому слід роздумати над запитаннями: що означає ввійти в Господній храм? Яке значення ця подія відіграє в духовному житті християнина, що прагне глибше пізнати свого Творця? Чому це свято вказує на важливість збереження християнської родини, особливо у теперішній час війни? Читайте у нашому матеріалі!
Найперше слід розглянути історичний контекст події та прослідкувати її вагоме богословське значення. Про це свято дізнаємося з Протоєвангелія Якова, яке оповідає, що Йоаким та Анна, батьки Діви Марії, були безплідними, а тому пообіцяли Богові, що якщо у них народиться дитина, вони віддадуть її на служіння Богові в Єрусалимському храмі. Ревна молитва була вислухана — вони отримали найбільший Божий дар, який тільки може отримати сім’я — дівчинку, яку назвали Марія.
Батьки додержують обітниці — ось маленька трирічна дівчинка стоїть перед священником Захарією, який вводить Її за руку у спорожніле Святая Святих Єрусалимського храму. У цей момент відбувається таїнственний пророчий знак — Діва Марія, яка є справжнім кивотом Господнім, заповнює святилище храму, у якому колись перебував кивот Завіту, що був втрачений (як відомо, археологи його досі не знайшли). Єрусалимський храм відтепер набуває нового змісту, він знаходить у Діві Марії свою повноту, адже Вона стає тим кивотом, який вмістить невмістимого, вічного та безмежного Бога.
Богословський зміст цього свята чудово оспівує стихира із Вечірні: «Радуймося сьогодні, вірні, псалмами й піснями прославляючи Господа, і вшановуючи Його святу тінь одуховнений Кивот, що вмістив у собі невмістиме Слово. Бо вона, ще малою дівчинкою, незбагненно приводиться до Господа, і великий святитель Захарія радісно приймає її, як Божу оселю».
Тому Марія стає вмістилищем Невмістимого, через Неї Божий Син ввійде в людське тіло, єднаючи Небо і землю. Цей храм, який так хотіли оздобити старозавітні царі, здобуває те, що є найсвятіше — новозавітній кивот. Юна дівчина з Назарету, обрана Богом, стає справжнім кивотом, що посідає місце втраченого, Вона сповнює порожнечу Божою присутністю.
У цьому храмі, перебуваючи у святая святих, Богородиця занурюється у дуже глибоке й таїнственне спілкування з Богом. Дівчинка росте у присутності живого Бога, Який колись у Ній воплотиться й дарує спасіння кожній людині.
Тому й для кожного християнина увійти в храм означає зануритися у Таїнство Пресвятої Трійці. Це шлях, який є постійною дорогою наближення до Божих таїнств. Саме тому Христос говорить: «Я — путь, істина і життя!» (Ів. 14:6). Цей празник показує нам, що найважливіше у нашому житті — це спілкування з Богом. Саме глибинна, інтимна розмова з Богом сприяє нашому пізнанню Його як Творця.
Часто християнин наче перебуває однією ногою у храмі: одна нога всередині, інша — назовні. Адже гріх дозволяє людині відчути себе вільною від Бога, проте така свобода є хибною і веде до фатальних наслідків у духовному житті… Тому слід просити у Тієї, Яка вповні ввійшла в храм, ласки все глибше і глибше сповнюватися Божою присутністю та Його благодаттю. Не стояти на місці, а рухатися вперед, вслід за Богородицею, адже рух до Бога — мета нашого життя.
А хто може показати шлях християнину ще змалку до Божого храму, якщо не батьки, які створили християнську сім’ю і прагнуть до святості у своєму подружжі? Така сім’я є основоположною клітиною суспільства, ба більше — у час тоталізаризму радянського союзу, у період підпілля, саме християнська родина врятувала Церкву!
У теперішній час, коли триває широкомасштабна війна в Україні, чимало сімей зазнали кризи та розпалися. Але відтак хто покаже дітям дорогу до храму Господнього, входячи в який, вони протягом свого життя зможуть торкнутися вічності, Таїнств та Божого милосердя?
Чимало батьків не можуть взяти до рук своїх дітей, щоб привести їх до Ісуса, Який завжди перебуває у новозавітньому кивоті. Тому у цей непростий час так важливо зберегти українську сім’ю, яка є такою зраненою та розділеною!
Єпископи, священники, богопосвячені особи, семінаристи, катехити та активні вірні мають велике завдання — врятувати українську родину від кризи, зумовленої війною та іншими чинниками суспільства, що всіляко нівелюють святістю та сакраментальністю подружжя. У цьому їм може допомогти Пресвята Богородиця, Яка ще колись ввела їх до храму — монастиря чи семінарії, де вони реалізували своє покликання. Тому просімо у Небесної Цариці, щоб Вона взяла за руку кожну зболілу, спустошену людину і ввела її до храму, щоб зустрітися із живим Богом, Який витре кожну сльозу та наповнить серце вічною радістю…
Завершити роздуми слід глибокою думкою Владики Діонісія Ляховича, Єпископа-емерита: «Входити у храм — це не обов’язок, а привілей. Це наша потреба, щоб долати нашу “житейську печаль”, спалювати у вогні Божого милосердя наші гріхи і прогрішення. Без входу до храму людина не є справжньою людиною. Марія запрошує нас, щоб зайти з Нею до храму. У храмі Вона, як небесна Мама, відкриє нам ціле Небо, безмежне сопричастя любові».
Володимир Бурдиляк
для Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ
Бібліографія:
1. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2020-2021. Т. IV. Львів: Місіонер, 2024. 508 с.
2. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2017-2019. Т. III. Львів: Місіонер, 2023. 464 с.
3. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2014-2016. Т. II. Львів: Місіонер, 2022. 456 с.
4. Єпископ Діонісій Ляхович. Слово стало тілом. Духовні роздуми Владики над недільними і святочнимми літургійними читаннями. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2021. 600 с.
Ікона, використана на головному зображенні статті — https://orthodoxpebbles.com/the-theotokos/entrance/