Подія Успіння Пресвятої Богородиці — знак перемоги над страхом, що сіє смерть
Спомин цього празника сягає глибин християнства — традиція Церкви ще з апостольських часів засвідчила, що Пречиста Діва Марія після завершення свого земного життя була взята Христом на небо з тілом та душею. Тропар сьогоднішнього празника каже: «В Успінні своїм Ти світу не залишила, Богородице, переставилася Ти до життя, бувши матір’ю життя». Тому яке значення подія Успіння Богородиці має для християнина, особливо для українця, який щодня, в умовах війни, стикається зі страхами, що сіють смерть, та морально занепадає духом — читайте у нашому матеріалі.
Хоча у Святому Письмі немає прямої згадки про подію Успіння Матері Божої, проте знаходимо такі рядки у Книзі Одкровення, які мають безпосереднє відношення як до особи Богородиці, так і до Церкви й кожного з нас: «І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір» (Одкр. 12:1).
Догму про те, що Діва Марія була взята на небо тілом і душею (Внебовзяття), проголосив Папа Пій XII у листопаді 1950 року, в апостольській конституції «Мunificentissimus Deus». Йдучи за Євангельською логікою та вченням Отців Церкви, документ говорить про те, що тіло Марії було збережене від усякого фізичного тління і взяте разом з душею на небо:
«Вона [ред. — Діва Марія], завдяки абсолютно унікальному привілею, повністю подолала гріх своїм Непорочним Зачаттям, і в результаті не підлягала закону перебування в тлінні могили і не мусила чекати до кінця часів на викуплення свого тіла».
Конституція наводить слова святого Альфонса Лігуорі про те, що «Ісус не хотів, щоб тіло Марії після смерті піддалося тлінню, оскільки це було б ганьбою для Нього самого, якби Її дівоче тіло, з якого Він сам прийняв плоть, перетворилося на порох». Також документ додає: «…схоластичні доктори визнали Успіння Пресвятої Богородиці як щось, що символізується не тільки в різних образах Старого Завіту, але й у тій жінці, одягненій у сонце, яку апостол Іван споглядав на острові Патмос. Подібним чином вони приділили особливу увагу таким словам Нового Завіту: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою, благословенна Ти між жінками”, оскільки бачили в таємниці Успіння сповнення тієї найдосконалішої благодаті, дарованої Пресвятій Діві, і особливого благословення, яке протистояло прокляттю Єви».
Як зазначив професор богослов’я Марк Міраваль, «однак Її смерть мала відбутися за обставин, що виходять за межі нашого звичайного людського досвіду. Марія не померла, як більшість із нас, від хвороб або від старості. Це було б неможливим у світлі Її Непорочного Зачаття, яке захищало Її від покарань, виявлених у Книзі Буття через гріх, включаючи смерть та тління». Він додає: «Її Внебовзяття передвіщує кінцеву перемогу кожної людини, яка приймає Ісуса як Господа, словом чи милосердям».
Подія Успіння Діви Марії стала ще однією проповіддю усьому людству, що не лише існує безсмертя людської душі, а й воскресіння разом із тілом, яке трансформується Божественною силою у прославлене, нетлінне тіло. Така вістка сповнює наші серця надією та радістю, що «…те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (I Кор. 2:9).
Слід зауважити, що проголошення догми відбулося через кілька років після завершення II Світової війни (1939-1945 рр.), саме тоді, коли зе́млі були спустошені, панував дух смерті, а люди були морально занепалі духом через втрати близьких на війні…
Тим то, апостольська конституція Папи Пія XII починається словами: «Найщедріший Бог, Який є всемогутнім, план провидіння Якого ґрунтується на мудрості та любові, у таємному задумі свого розуму пом’якшує страждання народів і окремих людей за допомогою радощів, які Він час від часу вносить у їхнє життя, так що за різних обставин і різними способами все може сприяти добру для тих, хто Його любить».
Даючи людству знак надії, що смерть — це не кінець, Апостольська Столиця окреслює свято Успіння як «свято радості та надії». Про це пізніше скаже Папа Бенедикт XVI. У цьому контексті конституція зазначає: «… це свято показує не тільки те, що тіло Пресвятої Діви Марії залишилося нетлінним, але й те, що вона здобула перемогу над смертю, отримавши небесну славу за прикладом свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа — істини, які літургійні книги часто згадували стисло і коротко».
Це свято стає надзвичайно актуальним і для України та для її зболеного, багатостраждального народу, в умовах повномасштабної війни, яку розв’язав російський агресор. Ворог посіяв у серцях українців смертельний страх, розпуку, зневіру, печаль та розпач… Він спричинив чимало смертей серед цивільного населення, зокрема невинних дітей, а також серед Захисників та Захисниць нашої держави.
Проте Марія, Мати Божа, у лоні Якої спочило вічне джерело — Єдинородний Син, перемогла смерть, перейшовши від життя до життя. У одній із своїх проповідей Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава УГКЦ, зазначив: «У Її Успінні ми не сумуємо, а тішимося, тому що це свято показує: коли хтось одного разу прийме у своє лоно, у своє серце живого Бога, то Він вже ніколи з Нього не виходить, Він його не покидає. Тому ми сьогодні тішимося, що Мати Божа, навіть відійшовши із земного життя, нас не покинула». Тому Марія є поруч із кожною матір’ю, сином чи донькою, дружиною, які втратили свого найдорожчого на війні, адже сама пережила смерть свого Сина — Ісуса на Хресті.
Усім тим, хто морально занепав, не бачить сенсу життя, бо війна забрала все, Діва Марія говорить: «Не тривожтеся, я з вами». Всім українським воїнам, які служать на фронті, Пресвята Богородиця вказує, що джерелом їхньої перемоги є Її Син — Христос. Лише Він дає цілющу силу та справжню надію. Він переміг смерть, зв’язав її пута та поглинув Її Своєю смертю на Хресті. А якщо Він є моїм Богом, то чому я маю боятися смерті?
Тож усі, хто сьогодні страждає, нехай припадуть до стіп Пресвятої Богородиці, молячись про ласку цілющої сили, яка походить від вічного Бога. Просімо у Неї ласки не боятися смерті, не падати духом, а вже тут, на землі, сповнятись «повнотою безсмертя» у радості та надії. Просімо у Марії ласки міцної довіри до Христа, бо, як у одній із своїх проповідей зазначив Єпископ Діонісій Ляхович, «хто по-справжньому вірить у Христа, не вмирає, а засинає».
Бібліографія:
1. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2020-2021. Т. IV. Львів: Місіонер, 2024. 508 с.
2. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2017-2019. Т. III. Львів: Місіонер, 2023. 464 с.
3. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2014-2016. Т. II. Львів: Місіонер, 2022. 456 с.
4. Єпископ Діонісій Ляхович. Слово стало тілом. Духовні роздуми Владики над недільними і святочнимми літургійними читаннями. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2021. 600 с.
5. Lectio Divina над Євангелієм та Книгою Буття: духовна подорож сторінками Святого Письма у літургійному ритмі Церкви. Великий піст та свята літургійного року. Т. II. Львів: Свічадо, 2024. 304 с.
6. Pius XII. Munificentissimus Deus. Apostolic Constitution defining the dogma of the Assumption of the Blessed Virgin Mary. Vatican, November 1, 1950. The Holy See. Режим доступу: https://www.vatican.va/content/pius-xii/en/apost_constitutions/documents/hf_p-xii_apc_19501101_munificentissimus-deus.html (дата звернення: 6 серпня 2025).
7. Miravalle Mark. Чому ми віримо у Внебовзяття Діви Марії. Переклад з англійської Максим Гонтар. ДивенСвіт. Режим доступу: https://dyvensvit.org/blogs/chomu-my-virymo-u-vnebovziattia-divy-mariyi (дата звернення: 6 серпня 2025).
8. Догмат про небовзяття Богородиці. Духовний дзвін. Режим доступу: https://www.dyhdzvin.org/nasha-vira/dogmat-pro-nebovzyattya-bogorodytsi.html (дата звернення: 6 серпня 2025).
Ікона, використана на головному зображенні статті — Ἡ Κοίμησις τῆς Θεοτόκου (Режим доступу: https://www.agios-gerasimos.gr/index.php/pneumatika-keimena/356-koimisis-yperagias-theotokou)
Підготував бр. Володимир Бурдиляк для Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ