7 липня відзначаємо 131 річницю від дня народження підпільного єпископа Станіславівської єпархії Владики Симеона Лукача. У 2001 р. під час свого візиту до України святий Папа Іван Павло ІІ підніс його разом з іншими світочами катакомбної УГКЦ до гідності блаженних.

Про це зазначають на фейсбук-сторінці Відпустового центру блаж. свщмч. Симеона Лукача.

Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук про блаженного священномученика говорив так:

«Підпільні священники виховувалися на рукописних книгах з богослів’я, авторами яких був сам Симеон Лукач. Таким чином, блаженний Симеон є частиною особистої історії кожного з нас. Мені дуже приємно, що пам’ять про нього плекається не згідно з якоюсь вказівкою «згори», але ініціатива вийшла з того місця, де жив та трудився наш блаженний Симеон Лукач».

Пригадуючи історію життя Владики, ще з самого дитинства він прагнув знань – спершу навчався в школі, згодом в гімназії й нарешті в духовній семінарії. Був це у 1913 р. Вочевидь саме тоді він познайомився зі своїм майбутнім святителем Владикою Григорієм Хомишиним. Молодий та кмітливий семінарист вирізнявся особливою любов’ю до молитви та жагою до знань.

Через події І Світової війни, Симеон перериває навчання в семінарії, однак успішно завершує формацію у 1919 р. У жовтні того ж року приймає ієрейські свячення та душпастирює в с. Лядське Шляхоцьке біля Тлумача (сучасна Івано-Франківщина).

У 1920 році о. Симеона призначають викладачем в рідній Станіславівській духовній семінарії, де працював до квітня 1945 р. Однак, його лекції, спосіб життя, проповіді стали справжнім зразком священничого ідеалу. Отця Симеона потай від нього називали «магістром моральності».

Відчуваючи небезпеку для нашої Церкви, Владика Григорій Хомишин весною 1945 року таємно висвячує о. Симеона та ще двох осіб на єпископів. Знаємо, що у квітні того ж року Владику Григорія та всю верхівку нашої Церкви арештували.

Про архієрейську хіротонію ніхто не знав, навіть рідні. Після закриття семінарії Владика Симеон повертається до рідного села, де виконує обов’язки парафіяльного душпастиря. Однак спокій був недовгим. У березні 1946 р. у Львові під час Псевдособору остаточно ліквідовують УГКЦ. Священники, які не переходять до Московського патріархату, змушені перейти в нелегальне становище. Місцевий священник не дозволяє більше служити в храмі о. Симеону і той переходить в підпілля.

Пильне око енкаведистів ретельно стежить за ним, але до арешту справа дійшла тільки в 1949 р.

Симеон – простий і слабкий чоловік, вірно і мужньо вистояв протягом усіх 17 тортур та допитів. Жодного разу ніяким словом він не зрадив ані своїх співбратів у священстві, ані своїх підпільних парафіян-послідовників, не назвавши жодного імені. У протоколі його допиту записано:

«Я відправляв Службу Божу на квартирі й по деяких хатах, де бувало від однієї до тридцяти осіб… Також уділяв хрещення і вінчання… Одначе совість не дозволяє мені згадати імен, щоби через мене не терпіли ті люди, що шукали в мене духовної послуги. Я чинив із вірою, що служу Божій справі, тому наразився на небезпеку попасти в колізію з державним законом. Оскільки держава визнає мене винним, сам хочу нести відповідальність».

У 1955 р. Владика Симеон Лукач, у зв’язку із хворобою, повертається до України та продовжує душпастирську діяльність. За що й вдруге був арештований.

Під час свого другого арешту у 1962 р., який Владика Симеон Лукач відбував у Станіславівській тюрмі, він важко захворів. Тюремні лікарі визначили, що це астма. Насправді ж, це був туберкульоз легень.

У березні 1964 року через критичний стан здоров’я тюремники привезли владику Симеона помирати в рідне село Старуня. Попри важку хворобу, єпископ виконував свої священничі обов’язки: щодня служив Літургію, сповідав людей, суворо дотримувався посту.

Влітку 1964 р. Владиці стало гірше. Рідні виводили його надвір, клали на перину перед хатою, навіть не здогадуючись, що в нього така небезпечна хвороба. Тому нею заразився батько п. Ганни й помер від неї. Заразилася і вона: через рік після смерті Владики їй вирізали пів легені.

За кілька днів до смерті Владика Симеон вже не міг служити Службу Божу. Він наказав родині сховати всі речі, які вживав до богослужіння. Отець Михайло Косило висповідав його і 22 серпня 1964 р., в суботу, Владика Симеон Лукач помер.

«І сьогодні у Відпустовому центрі блаж. свщмч. Симеона Лукача усі охочі мають змогу більше пізнати особу блаженного Симеона та просити його заступництва у молитвах. Це справді місце сили, де можна познайомитись з історією та побутом блаженного священномученика, відчути його духовність у храмі на вершині Старунської гори, і доторкнутись до страждань, йдучи Хресною дорогою нашого Спасителя», – йдеться у дописі.