Сьогодні, 4 травня 2025 року, виповнюється 125 років з дня відходу до вічності владики Юліана Сас-Куїловського, митрополита Львівського і Галицького. Пропонуємо пригадати основні віхи його життєвого шляху.

Про це зазначає пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ.

Народився 1 травня 1826 року в сім’ї пароха села Конюшки-Королівські, шляхтича гербу Сас Венедикта Куїловського та його дружини — Катерини з Кущикевичів. Навчався у тривіальній школі в Рудках, головній німецьмовній школі (Самбір), гімназії у Львові, яку закінчив 1845 року. З 1846 року — на філософському факультеті Львівського університету, цього року його відрахували за участь (чи підозри) у революційному русі. Перевівся навчатись до Перемишля (філософія). 1847 року перервав навчання, почав практику в Дирекції скарбу.

Поновився під час революції 1848-го на 2-й курс Львівського університету, водночас був сотником Академічної гвардії в Перемишлі. Після розгрому революціонерів у Львові 1 листопада 1848 року був на короткий час арештований. Звільнившись, виїхав до Пряшева, де вступив до легіону генерала Висоцького. Потім воював у складі польського легіону генерала Юзефа Бема угорської революційної армії, учасник битви під Сегедом. Після поразки повстання в серпні 1849 перебував тимчасово в Сербії та Болгарії. Упродовж 1848–1850 рр. — капітан турецької армії під командуванням Османа-Паші.

За сприянням князя Адама Чарторийського отримав дозвіл на мешкання в Парижі. За сприяння колишнього «змартвихвстанця» о. Іполита Терлецького був прийнятий навчатись у новоствореному руському колегіумі для східних місій. Богослів’я закінчив у Парижі (1851–1854), під час навчання познайомився з Адамом Міцкевичем. Таїнство Священства отримав за католицьким обрядом в Римі 1 квітня 1854 року з обов’язком відправляти Літургії за східним обрядом. Війна в Криму перешкодила виїхати з місіями до Болгарії, тому 2 роки був душпастирем в Парижі. 1856 року був викликаний до Риму, відправлений на острів Керкіра; звідти через хворобу повернувся до Парижу.

Амністований 1857 року, невдовзі прибув до Перемиської єпархії, де жив у монастирі. Вікарій в Руському Селі, в 1859 році — перший парох УГКЦ тут; провів в Руському Селі 25 років. Сапіги поважали його як шляхтича, що навчався в Парижі, сприяли спільній з Перемиським єпископом Іваном Ступницьким поїздці до Риму в 1878 році. 1878 року отримав від папи Льва ХІІІ титул таємного Папського камергера.

1882 року був іменований крилошанином Перемишльського собору. Потім став катедральним проповідником, парохом, ректором духовної семінарії в Перемишлі (1883–1884), віце-офіціялом суду єпископів. У березні 1887 року став архипресвітером та керуючим новоствореної Станіславівської єпархії УГКЦ.

1890–1891 — єпископ-суфраган (помічник) Перемишльський та титулярний єпископ Hephaestus, помічник Перемишльського єпископа Івана Ступницького. Єпископські свячення прийняв 26 червня 1890 року. Головним святителем став владика Сильвестр Сембратович, архиєпископ і митрополит Галицький, а співсвятителями — владика Лукаш Солецькі, римо-католицький єпископ Перемишля, владика Юліан Пелеш, єпископ Станіславівський, та владика Якуб Глазер, титулярний єпископ Габали.

З 3 серпня 1891 року — єпископ Станіславівської єпархії. З вересня 1891 до 1899 року — другий єпископ-ординарій Станіславівської єпархії УГКЦ.

У 1893 році з галицькими прочанами побував у Римі, мав спеціальну аудієнцію папи Лева ХІІІ.

23 травня 1898 року став асистентом папського трону. 16 (28) грудня 1898 року став наступником митрополита Галицького. 22 січня 1899 — номінований на посаду цісарем, затверджений Ватиканом 30 серпня. 14 вересня 1899 року відмовився від пишної церемонії входження на посаду митрополита Галицького, 6000 ринських офірував бідним.

Інтронізація митрополита Куїловського у вересні 1899 року, за наполяганням самого номінанта, відбулася дуже скромно. У церемонії, яка відбулася на площі Святого Юра, взяли участь духовні особи, церковні братства і прості віряни. А також представники кількох українських товариств. Юліана Куїловського вважали полонофілом, тому масової підтримки з боку активістів не було. Не було ані бенкету, ані делегатів від влади.

У квітні 1900 року отримав від цісаря Франца Йозефа І придворний чин таємного радника з титулом ексцеленції.

Помер 4 травня 1900 року в Львові й був похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі.

7 травня після обіду відбулися заупокійні богослужіння над тілом греко-католицького митрополита Юліана Куїловського у вірменському, римо-католицькому та греко-католицькому обрядах у соборі Святого Юра.

Наступного дня священики трьох конфесій провели похоронну службу. В соборі св. Юра були присутні намісник Леон Пінінський, краєвий маршалок Станіслав Бадені, представники міської влади, професори університету і Політехніки, військового командування, велика кількість духовенства з цілої Галичини, члени парохіальних братств, українських і польських товариств.

Маршрут жалобної процесії пролягав вул. Листопадового Чину (Міцкевича), Університетською (Маршалковською), Січових Стрільців (3 Мая), Гнатюка (Ягелонською), просп. Свободи (вул. Кароля Людвіка), пл. Міцкевича (Маріацькою), Галицькою, Соборною (Бернардинською), вул. Пекарською.

Близько 14:45 по обіді розпочалося поховання на Личаківському цвинтарі у гробниці Львівської капітули. Вхід до цвинтаря охороняли поліція та солдати 15-го і 80-го полків, тому потрапити на місце поховання вдалося небагатьом. За домовиною принесли лише один вінок із написом «Руське село — своєму доброчинцеві» — митрополит Куїловський довгий час був парохом с. Руського. Церемонія закінчилася близько 3 години пополудні.

Жив скромно, багато жертвував на церковні потреби, найбільше — 15000 ринських — на оновлення «катедрального храму». За даними польського досліника Чеслава Лєхіцького (ПСБ, 1970), був мало популярним серед українців через «просякнутість» західноєвропейською та польською культурами.